Стаття 261. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення

Нова редакція ст. 261 ККУ з Коментарями.

Напад на об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети, з метою захоплення, пошкодження або знищення цих об’єктів –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Коментар до ст. 261 КК України

1. Діяння, передбачене ст. 261 КК, посягає на громадську безпеку, на життя і здоров’я невизначеної кількості людей.

2. Предметами цього посягання можуть бути об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються чи якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети.

3. Напад на об’єкти підвищеної небезпечності вчинюється з метою захоплення, пошкодження або знищення цих об’єктів.

4. Діяння, передбачене ст. 261 КК, визнається закінченим з моменту початку нападу, незалежно від того, чи вдалося винним захопити, пошкодити чи знищити такий об’єкт.

5. Відповідальність за напад на об’єкти підвищеної небезпечності настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 261 Кримінального кодексу України

1. Це злочин терористичної спрямованості, його суспільна небезпечність полягає в тому, що сам факт нападу на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушує нормальне (безпечне) їх функціонування, створює загрозу аварій, катастроф, надзвичайних ситуацій, загибелі людей та спричинення шкоди їх здоров’ю, а також довкіллю, матеріальним і культурним цінностям, викрадення та використання в злочинних цілях небезпечних предметів. У зв’язку з цим як акт ядерного тероризму розцінюються “будь-які навмисні дії окремої особи або групи осіб щодо ядерної установки, ядерного матеріалу, інших джерел іонізуючого випромінювання при їх використанні, зберіганні або транспортуванні та радіоактивних відходів при поводженні з ними, які прямо чи опосередковано можуть створити загрозу для здоров’я та безпеки персоналу, населення та довкілля внаслідок негативного впливу іонізуючого випромінювання або викиду радіоактивних речовин” (див. абз. 2 ст.1 Закону України “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” від 19 жовтня 2000 р. № 2064-ІІІ).

2. Предметом злочину є об’єкти, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються радіоактивні, хімічні, біологічні чи вибухонебезпечні матеріали, речовини, предмети. Останні через свої фізико-хімічні властивості становлять підвищену небезпеку для оточення, тобто загрозу життю і здоров’ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям. Саме ці предмети роблять об’єкти, на яких вони знаходяться, об’єктами підвищеної небезпеки. Про поняття цих об’єктів, правові, економічні, соціальні та організаційні основи пов’язаної з ними діяльності див. Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р. № 2245-ІІІ.

3. З метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та їх наслідків об’єкти підвищеної небезпеки декларуються (див. ст.19 Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 р. № 1809-ІІІ, наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, “Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів” від 18 грудня 2000 р. № 338).

4. Поняття предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, визначені в нормативно-правових актах.

5. Радіоактивні матеріали – це джерела іонізуючого випромінювання, ядерні матеріали та радіоактивні відходи (див. абз. 15 ч.1 ст.1 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР зі змінами).

6. Радіоактивні матеріали – будь-які матеріали, що містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, встановлені нормами, правилами та стандартами з ядерної та радіаційної безпеки (див. абз. 10 ст.1 Закону України “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” від 11 січня 2000 р. № 1370-ХІV та п.9 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3).

7. Поняття радіоактивних матеріалів конкретизовано в диспозиції ст.265. До них законодавець відносить джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини та ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді.

8. Джерело іонізуючого випромінювання – фізичний об’єкт, крім ядерних установок, що містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або за певних умов може створювати іонізуюче випромінювання (див. абз. 4 ст.1 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР).

9. Радіоактивна речовина – речовина, яка створює або в певних умовах здатна створювати іонізуюче випромінювання (див. абз. 15 п.2 “Інструкції щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України”, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 15 травня 2000 р. № 27).

10. Ядерний матеріал – будь-який вихідний або спеціальний розщеплювальний матеріал. Вихідний матеріал – уран, який містить ізотопи у тому співвідношенні, в якому вони є у природному урані; уран, збіднений на ізотопи 235; торій; будь-яка із зазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь-який інший матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин у концентрації, встановленій нормами, правилами та стандартами з безпеки.

Спеціальний розщеплювальний матеріал – плутоній – 239; уран – 233, уран, збагачений ізотопами 235 і 233; будь-який матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин.

Ядерний матеріал – ядерне паливо, за винятком природного урану і збідненого урану, яке може виділяти енергію шляхом самопідтримуваного ланцюгового процесу ядерного поділу поза ядерним реактором самостійно або у комбінації з яким-небудь іншим матеріалом, та радіоактивні продукти і відходи, за винятком невеликої кількості радіоактивних продуктів, радіоактивних відходів та ядерного палива, що встановлюються нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, за умови, що ця кількість не перевищує максимальні межі, встановлені Радою керуючих Міжнародного агентства з атомної енергії (див. ст.1 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. № 39/95-ВР).

11. Поняттям радіоактивні матеріали охоплюються і радіоактивні відходи – матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не передбачається (див. ст.1 Закону України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30 травня 1995 р. № 255/95-ВР).

12. Хімічні речовини, що становлять підвищену небезпеку для оточення, – це хімічні речовини, безпосередня чи опосередкована дія яких може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і (чи) завдати шкоди довкіллю (наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства аграрної політики України, Міністерства економіки України і Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 березня 2001 р. № 73/82/64/122).

13. Біологічні речовини, матеріали, що становлять підвищену небезпеку для оточення, – це “біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо)” (див. абз. 4 ст.1 Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001 р. № 2245-ІІІ).

14. Вибухонебезпечними вважаються матеріали (речовини) – хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого самопоширюваного перетворення з виділенням великої кількості тепла та утворенням газів) (див. ст.1 Гірничого Закону України від 6 жовтня 1999 р. № 1127-ХІV; п.13.1 наказу МВС “Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів” від 21 серпня 1998 р. № 622).

15. Об’єктивна сторона злочину полягає у нападі на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення. Про поняття нападу див. коментар до ст.257.

16. Злочин з формальним складом. Він є закінченим з моменту нападу на об’єкт, на якому виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточенця, незалежно від того, чи вдалося винному його захопити, пошкодити або знищити.

17. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

18. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є спеціальна мета – захоплення, пошкодження або знищення об’єктів, на яких виготовляються, зберігаються, використовуються або якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

19. Під захопленням цих об’єктів необхідно розуміти зайняття всієї або частини території вказаних об’єктів.

20. Поняття пошкодження та знищення об’єктів аналогічні поняттям пошкодження та знищення майна (див. коментар до ст.194).

21. Напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення, з метою терористичного акту утворює сукупність злочинів, передбачених ст.261 і 258.

22. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.