Нова редакція ст. 224 ККУ з Коментарями.

1. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів –

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, –

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені організованою групою або якщо вони завдали особливо великої матеріальної шкоди, –

караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. 1. Повторним у статті 224 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або статтею 199 цього Кодексу.

2. Відповідно до цієї статті матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою – така, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар до ст. 224 КК України

1. Виготовлення, випуск та обіг недержавних цінних паперів регулюється Законом України від 18 червня 1991 р, «Про цінні папери і фондову біржу», Законом України від ЗО жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», та Законом України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

2. Предметом цього злочину є недержавні цінні папери, акції, облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати інвестиційного фонду, векселі. Різними цінними паперами закріплюються різні права: акціями — корпоративні, облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо — зобов’язальні.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу (як правило, довгостроковий), який засвідчує факт інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті майнові права її власника на вкладені грошові кошти (частку в статутному фонді та в майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та немайнові права, пов’язані з майновими (членство і право управління, право йа інформацію про діяльність товариства).

Облігація — цінний папір, що засвідчує факт позики її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента, тобто право на повернення позичених грошових коштів і на частину доходу емітента облігації, обмежену процентом.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після встановленого строку депозиту і процентів по ньому, тобто на позичені гроші і на частину доходу, обмежену процентом, отриману емітентом від обігу позичених коштів.

Вексель — як правило, короткостроковий цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця (емітента векселя) сплатити після настання строку визначену суму грошей векселедержателю.

До предмета злочину, передбаченого ст. 224 КК, не відносяться грошові лотереї (Див.: Положення про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні, затверджене постановою КМУ від 27 квітня 1998 р. № 574) сертифікати якості та відповідності, торговельні патенти, марки акцизного збору, марки гербового збору тощо. Підробка або використання чи збут цих документів кваліфікується за ст. 216, 358, 366 КК.

3. Об’єктивну сторону злочину передбаченого ст. 224 КК, утворює:

1) випуск цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку;

2) внесення в документи, які подаються для реєстрації цінних паперів, завідомо недостовірної інформації;

3) затвердження документів, які містять завідомо недостовірну інформацію і подаються для реєстрації емісії цінних паперів;

4) виготовлення підроблених недержавних цінних паперів;

5) збут підроблених недержавних цінних паперів;

6) використання іншим способом підроблених недержавних цінних паперів.

4. Фальшування чи збут або використання підроблених недержавних цінних паперів, вчинене повторно або заподіяння цим великої матеріальної шкоди (яка у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) кваліфікується за ч. 2 ст. 224 КК. Якщо діяння вчинене організованою групою або воно заподіяло особливо велику майнову шкоду (яка у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян) — то воно кваліфікується за ч. З ст. 224 КК.

5. Фальшування або збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів визнається вчиненим повторно у випадках, коли винна особа раніше вчинила такий же злочин або злочин, передбачений статтею 199 КК.

6. Діяння, передбачене ст. 224 КК, вчинюється умисно.

7. Відповідальність за фальшування або збут чи використання недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 224 Кримінального кодексу України

1. Предметом злочину є будь-які недержавні цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (див. ч.1 ст.1 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.).

До цінних паперів ст.3 Закону в редакції від 3 червня 1999 р. з доповненнями від 5 червня 2003 р. віднесені: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери; заставні; іпотечні цінні папери. Із перерахованих у ст.3 Закону видів цінних паперів недержавними, тобто предметом передбаченого ст.224 злочину, можуть бути цінні папери: акції будь-яких видів, облігації внутрішніх місцевих позик, облігації будь-яких підприємств, векселі, інвестиційні сертифікати, заставні, іпотечні цінні папери (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати).

Згідно зі ст.194 ЦК України 2003 р. цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

– пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

– боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання;

– похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

– товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Згідно зі ст.195 ЦК України, законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів, а види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

Згідно ст.196 ЦК обов’язкові реквізити цінних паперів, вимоги щодо форми цінного папера та інші необхідні вимоги встановлюються законом, а документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не відповідає формі встановленій для цінних паперів, не є цінним папером.

Облігація внутрішньої місцевої позики – це цінний папір, випущений Верховною Радою АРК або міською радою та засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається Верховною Радою АРК, міською радами. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна рада (див. абз. 3 ч.2 п.1 Положення про порядок випуску облігацій місцевих позик, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 10 жовтня 2003 р. № 414). Облігації внутрішньої місцевої позики можуть випускатися на пред’явника в документарній або в бездокументарній формі з іменною ідентифікацією власників на підставі облікового реєстру власників у зберігача (пп.2.8 названого положення).

Депозитний сертифікат НБУ – це один із видів монетарних інструментів, що є борговим цінним папером НБУ у бездокументарній формі. Депозитні сертифікати НБУ є його власними зобов’язаннями, тобто не є державними цінними паперами (див. ст.4, 29 Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 2000 р.).

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодовувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими або дисконтними) такими що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу, звичайними та з додатковим забезпеченням. Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу – “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини, до облігації може додаватись купонний лист на виплату відсотків, який повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату відсотків; номер облігації, по якій виплачуються відсотки; найменування емітента і рік виплати відсотків. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безвідсоткових облігацій), повинні містити купонний лист.

Ощадний сертифікат (він є недержавним цінним папером) – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (п.1.3 Положення про порядок реєстрації випуску ощадних сертифікатів відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, номінованих в іноземній валюті, та інформації про їх випуск, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 25 жовтня 1999 р. № 216). Різновидом ощадних сертифікатів є депозитний сертифікат НБУ, який є борговим цінним папером НБУ у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку. Випуск депозитних сертифікатів НБУ регламентується Положенням про депозитний сертифікат Національного банку України, затвердженим постановою правління НБУ від 9 вересня 2002 р. № 335. Банки, строк діяльності яких становить не менше одного року, можуть випускати ощадні депозитні сертифікати на умовах субординованого боргу – письмові свідоцтва банку-боржника про депонування грошових коштів, що залучаються на умовах субординованого боргу, які засвідчують право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів за ним (див. п.4.1 гл.4 розд.ІІІ Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 в редакції від 19 березня 2003 р. № 118).

Інвестиційні сертифікати – це цінні папери, які до набрання чинності Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. випускались виключно інвестиційними фондами або інвестиційними компаніями згідно з Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94. Згідно з названим Законом, інвестиційні сертифікати випускаються компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду, створеного в порядку, передбаченому цим Законом після набрання ним чинності. Інвестиційні сертифікати, які випускались у відповідності із Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, надавали право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивідендів (див. п.2 Положення), а інвестиційні сертифікати, що випускаються компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду, засвідчують право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді (див. абз.12 ст.3 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.

Інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, що випускались згідно з названим Положенням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, можуть бути іменними і на пред’явника і містять такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного папера (“інвестиційний сертифікат”) та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифіката, його номінальна вартість; ім’я власника (для іменного інвестиційного сертифіката); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи – інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладався договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводилася реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікувалася інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду (п.9 зазначеного Положення).

Інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду повинні містити аналогічні реквізити.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний. Порядок випуску та обігу векселів визначається КМУ (ст.21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”). Вексельні бланки виготовляються з дотриманням вимог до їх форми, визначених Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми виготовлення вексельних бланків, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22 листопада 2001 р. № 338, двох видів (прості та переказні) номіналом 50, 100, 200, 500, 1000, 2000, 5000, 10 000, 50 000, 100 000, 500 000, 1 000 000 гривень розміром 297ґ105 мм. Стандартні (типові) форми переказного і простого векселів та їх реквізитів визначені у Додатку 2 до названого Положення в редакції рішення ДКПЦФР від 17 листопада 2004 р. № 470. До набрання чинності названим Положенням вексельні бланки виготовлялись відповідно до Правил виготовлення і використання вексельних бланків, які були затверджені постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528 (втратили чинність згідно з постановою КМУ і НБУ від 4 червня 2002 р. № 763). Вексельний обіг в Україні здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про обіг векселів в Україні” від 5 квітня 2001 р.

Заставна – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформляється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна підлягає державній реєстрації в установленому законом порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного нерухомого майна іпотекою. Заставна складається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється ДКЦПФР (див. ст.20, 21 Закону України “Про іпотеку” від 5 червня 2003 р.). Перелік реквізитів заставної та їх зміст визначений ст.21 Закону України “Про іпотеку”.

Згідно зі ст.31 Закону України “Про іпотеку” іпотечні цінні папери можуть випускатись банками та іншими фінансовими установами у вигляді іпотечних облігацій і іпотечних сертифікатів.

Іпотечний сертифікат – це особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками (абз. 3 ч.1 ст.1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р.). Іпотечні сертифікати можуть бути випущені у вигляді сертифікатів із фіксованою дохідністю та сертифікатів участі. Порядок (процедура) емісії (випуску) іпотечних сертифікатів визначається розд. ІV (ст.16-25), а їх реквізити – розд. ІІІ (ст.14-15) названого Закону. Іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю – це сертифікати, які відповідно до Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. забезпечені іпотечними активами та посвідчують такі права власників: право на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів терміни; право на отримання процентів за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів; право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом прийнятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів з фіксованою дохідністю, переважно перед іншими кредиторами. Іпотечні сертифікати участі – це сертифікати, які відповідно до Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р. Забезпечені іпотеками, посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами та надають їх власнику такі права: право на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів; право на задоволення вимог – у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов’язань – з вартості іпотечних активів, які знаходяться у довірчій власності управителя (див. ст.23, 24 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”).

Цінними паперами є також сертифікати фонду операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН) – цінні папери, що засвідчують право їх власників на отримання доходу від інвестування в нерухомість, а також право на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який був створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем ФОН. Сертифікати ФОН можуть бути випущені в одній з таких форм: іменні сертифікати ФОН документарної форми випуску (іменні документарні сертифікати ФОН); іменні сертифікати ФОН бездокументарної форми випуску (іменні бездокументарні сертифікати ФОН); сертифікати ФОН на пред’явника документарної форми випуску (документарні сертифікати ФОН на пред’явника) (див. абз.11 ч.1 ст.2, ч.1 ст.37, ч.1 ст.41 Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19 червня 2003 р.). Емітентом сертифікатів ФОН виступає фінансова установа (управитель ФОН), яка здійснює управління майном (коштами, отриманими управителем ФОН в управління, а також нерухомістю і іншим майном, майновими правами та доходами, набутими від управління цими коштами), отриманим у довірчу власність за договором управління майном.

Порядок емісії (випуску) сертифікатів ФОН та їх реквізити визначається розд. ІV (ст.37-49) Закону України “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

До цінних паперів Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. віднесені похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний із правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

На законодавчому рівні види похідних цінних паперів не визначені. У п.1.4 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. в редакції від 22 травня 1997 р. дається визначення поняття цінних паперів як документів, що засвідчують право володіння або відносини позики, та відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери. При цьому дається визначення поняття окремих видів цінних паперів, які можна вважати такими, що відносяться до похідних цінних паперів – деривативів, до яких названим Законом віднесені форвардні контракти, ф’ючерсні контракти та опціони, а також дається класифікація та визначення поняття окремих видів деривативів відповідно до виду цінностей (фондовий дериватив, валютний дериватив, товарний дериватив) (див. п.1.5 ст.1 Закону). Під деривативом у п.1.5 ст.1 Закону розуміється стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

До цінних паперів відноситься фондовий дериватив – стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому, щодо якого ДКЦПФР зробила висновок про віднесення його до похідного цінного паперу як опціону чи ф’ючерсу згідно з ч.5 ст.11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту. Опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Різновидом опціону на купівлю є варант, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною (див. абз.3 п.1 Правил випуску та обігу фондових деривативів, затверджених ДКЦПФР 24 червня 1997 р. № 13). Опціони можуть розміщуватися та обертатися виключно на фондових біржах чи організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах виключно через торговців цінними паперами з обов’язковим повідомленням про місця продажу таких опціонів, а їх емітентами можуть бути виключно юридичні особи, в тому числі торговці цінними паперами, і їх випуск реєструється ДКЦПФР (див. п.1.3, 1.4, 1.5 рішення ДКЦПФР “Про впорядкування випуску та обігу деривативів” від 13 квітня 1999 р. № 70).

2. Цінні папери можуть випускатись як у традиційній паперовій (документарній) формі, так і в бездокументарній формі (див. Закон України “Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р.) або лише у паперовій чи бездокументарній формі. Зокрема, згідно із ч.1 ст.5 Закону України “Про обіг векселів в Україні” векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджується ДКЦПФР за погодженням з НБУ з урахуванням норм Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р., і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Правилами випуску та обігу фондових деривативів, затвердженими рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13, передбачено, що випуск опціонів та ф’ючерсів здійснюється як в паперовій (документарній), так і в безпаперовій (бездокументарній) формах (п.4), а випуск варантів – тільки в документарній формі; депозитні сертифікати НБУ випускаються у бездокументарній формі (п.1.1 Положення про депозитний сертифікат Національного банку України). Форма випуску цінних паперів визначається за рішенням емітента, затверджується ДКЦПФР при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів для обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

3. Предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.224, можуть бути будь-які недержавні цінні папери (облігації місцевих позик; депозитні сертифікати, комерційні векселі та інші цінні папери НБУ; ощадні сертифікати банків; будь-які акції; облігації всіх видів, в тому числі облігації підприємств будь-якої форми власності та облігації місцевих позик; інвестиційні сертифікати; векселі, крім векселів державного казначейства; похідні цінні папери).

Предметом злочину не можуть визнаватись боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази та інші фінансові та банківські документи, які визнаються цінними паперами ст.1 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р.

Виписка з реєстру власників іменних цінних паперів повинна містити дані про те, що вона не є іменним цінним папером та її передача не веде до переходу права власності на іменні цінні папери (див. Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 60).

Депозитарний облік цінних паперів здійснюється у відповідності із Нормами і правилами обліку цінних паперів у Національній депозитарній системі, затвердженими постановою Правління НБУ від 13 квітня 2000 р. № 40. Згідно з п.1.12 названого акта, депозитарії та зберігачі цінних паперів у своїй діяльності повинні керуватися єдиними правилами депозитарного обліку цінних паперів відповідно до вимог нормативно-правових актів і стандартів депозитарного обліку.

Підтвердженням права власності на цінні папери, випущені в документарній формі, є сертифікат, а на цінні папери, випущені в бездокументарній формі чи знерухомлені цінні папери (переведені у бездокументарну форму цінні папери, випущені у документарній формі) – виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів (див. абз.1 ч.4 ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”). Виписка про стан рахунку у цінних паперах не є цінним папером, вона є лише підтвердженням права власності на цінні папери на дату стану рахунку, вказану в цій виписці. Така виписка не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери (див.: абз.2 ч.4 ст.5 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”; п.5.12.1 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61). Зокрема, підтвердженням права власності на депозитний сертифікат НБУ є виписка з рахунку депозитарного обліку, яку НБУ зобов’язаний надавати власнику сертифіката; така виписка не може бути предметом угод, що спричиняють перехід права власності на сертифікат (п.2.3 п.2 Положення про депозитний сертифікат Національного банку України).

Виписки з рахунку у цінних паперах, виписки з рахунків депозитарного обліку та виписки із реєстрів власників іменних цінних паперів є офіційними документами, що видаються суб’єктами підприємництва, створеними у формі господарських товариств (депозитарії, зокрема, Національний депозитарій України, та комерційні банки, зберігачі цінних паперів, незалежні реєстратори) або самими емітентами цінних паперів (акціонерними товариствами, які самостійно ведуть власний реєстр власників іменних цінних паперів), а тому їх підробка, в тому числі і незаконне виготовлення з метою збуту, а так само збут чи використання іншим шляхом підроблених виписок, за наявності підстав, може кваліфікуватись за ст.358 чи ст.366.

4. Частиною 1 ст.224 передбачена відповідальність за виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів, тобто об’єктивна сторона цього злочину характеризується:

– виготовленням;

– збутом;

– використанням іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів.

При цьому предметами збуту чи використання підроблених недержавних цінних паперів є уже підроблені такі цінні папери. Незаконні збут чи використання справжніх недержавних цінних паперів можуть утворювати склади інших злочинів: порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст.202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст.203).

Про поняття “виготовлення” предмету злочину див. п.6 коментаря до ст.199. Виготовлення підробленого векселя може виражатись як у внесенні до його реквізитів неправдивої інформації, так і у видачі (використанні) векселя, оформленого зовнішньо з дотриманням вимог до його реквізитів, не для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а з іншою метою, наприклад, видача векселя формально для оплати виконаних робіт за фіктивним контрактом з метою безоплатної передачі коштів, їх розкрадання чи конвертації у готівкові кошти або іноземну валюту, незаконного його продажу іншим суб’єктам підприємницької діяльності чи з метою довести суб’єкт підприємництва – векселедавця до банкрутства тощо.

Збут підроблених недержавних цінних паперів – їх відчуження будь-яким способом (продаж, обмін, дарування тощо) як особою, яка їх підробила, так і будь-якою іншою особою, яка усвідомлює, що недержавні цінні папери, які нею збуваються, є підробленими.

Використання іншим шляхом підроблених недержавних цінних паперів виражається у вчиненні будь-яких дій, пов’язаних з набуттям певних прав чи звільненням від обов’язків, які забезпечуються цими паперами: використання як засобу застави, оплата вкладу до статутного фонду господарського товариства, отримання дивідендів чи частки майна емітента цінних паперів при його ліквідації, ухилення від сплати мита, митних зборів, акцизного збору або податку на додану вартість за ввезення на митну територію України товарів, які ними обкладаються, участь у голосуваннях на зборах акціонерів емітента тощо.

5. Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних недержавних цінних паперів, їх підробка чи використання підроблених бездокументарних недержавних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюється шляхом внесення неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст.361, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.1, 2 чи ч.3 ст.224 та відповідною частиною ст.361, оскільки внесення змін в рахунок є спотворенням чи знищенням комп’ютерної інформації.

6. Злочин буде закінченим з моменту вчинення винним однієї із трьох дій, вказаних в диспозиції ч.1 ст.224.

7. З суб’єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. При виготовленні підроблених недержавних пінних паперів обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета їх збуту. Залежно від мотивів і мети вчинення виготовлення, збуту чи іншого використання підроблених недержавних цінних паперів дії винного додатково можуть кваліфікуватись як готування чи замах на вчинення інших злочинів, зокрема, як готування до вчинення розкрадання чи замах на його вчинення.

8. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

При цьому суб’єктом злочину у формі збуту чи іншого використання підроблених недержавних цінних паперів може бути як особа, яка їх виготовила, так і будь-яка інша особа. Суб’єктом злочину у формі виготовлення підроблених недержавних цінних паперів можуть бути працівники поліграфічних підприємств, які, наприклад, при виготовленні сертифікатів цінних паперів на пред’явника, реквізити яких наносяться та заповнюються повністю друкарським способом, спотворили зміст нанесених реквізитів. Вчинення передбачених ст.224 дій службовою особою шляхом зловживання владою або службовим становищем, за наявності підстав, має додатково кваліфікуватися за ст.364.

9. Частинами 2 та 3 ст.224 передбачена відповідальність за кваліфікований (ч.2) та особливо кваліфікований (ч.3) види злочину.

Про повторність вчинення злочину (ч.2) див. п.1 примітки 1 до ст.224. При цьому не є обов’язковим засудження особи за раніше вчинений злочин; про вчинення злочину організованою групою (ч.2 ст.224) – ч.3 ст.28 та коментар до неї. При цьому дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній злочинній діяльності, повинні кваліфікуватись безпосередньо за ч.3 ст.224 без посилання на ст.27.

Під великою матеріальною шкодою (ч.2) треба розуміти заподіяння державі, юридичним особам або окремим громадянам матеріальної шкоди, якщо її розмір у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великою (ч.3 ст.224) – таку, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.