Нова редакція ст. 193 ККУ з Коментарями.

1. Незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, –

карається штрафом від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Коментар до ст. 193 КК України

1. Сутність злочину, передбаченого ст. 193 КК, полягає у зверненні у свою власність винним чужого майна, яке завіцомо для винного належить іншій особі.

2. Предметом привласнення може бути тільки цінне майно, особливо історичну, наукову, художню чи культурну цінність.

До предметів привласнення закон відносить три види майна (речей):

а) майно (річ) знайдене і

б) майно (річ) або гроші, які випадково опинилися у винної особи;

в) скарб.

Знайти можна лише те, що було загублено. Не може вважатися знайденим те, що лежить на своєму місці, там,, де воно завжди перебуває, визнається, що він не знайшов її, а викрав. Загубленою в кримінальному праві визнається річ (майно), яка:

а) вибула із володіння власника, охоронця або особи, якій вона була доручена, незалежно від того — чи знають ці особи де вона знаходиться, чи ні;

б) знаходиться у випадковому місці, там, де вона звичайно не перебуває, не в мгсці свого постійного чи звичайного перебування (наприклад, гаманець з грішми на дорозі, золотий годинник у лісі на дереві тощо). Загубленим можна визнати лише те, що має сукупність цих ознак.

3. Деяке майно взагалі не може бути загублено, наприклад, будинок, автомобіль тощо. Не визнається загубленим майно (річ), яке було залишене або забуте власником чи володарем у громадському місці (у службовому приміщенні, громадському транспорті, на пляжі тощо). Привласнення худоби, яка знаходилась на пасовищі, хоча і була тимчасово залишена без догляду, теж кваліфікується як викрадення за ст. 185, а не за ст. 193 КК.

Таким чином кваліфікується і привласнення майна, яке було викрадено і сховано іншими особами.

4. Цінне чуже майно може випадково опинитися у винної особи внаслідок помилки, яка була викрита винним потім, після отримання цього майна чи грошей.

Такі помилки трапляються в роботі матеріально відповідальних осіб, які передають матеріальні цінності чи гроші зі складів., із> кас, з підприємств, торгівлі тощо.

Якщо особа, яка отримує майно чи гроші, зрозуміла помилку під час отримання — передачі їй майна чи грошей і змовчала про це, маючи намір привласнити те, що їй передали помилково, то її дії кваліфікуються як шахрайство, оскільки вона застосувала обман — не повідомила про обставини, для цього випадку істотних і обов’язкових. Привласнення предметів, що були видобуті винним із надр землі, наприклад, золота, дорогоцінних каменів і т. ін., не утворює складу цього злочину. Такі дії кваліфікуються за ст. 214 КК.

5. Привласнення цінного чужого майна вважається закінченим злочином з моменту звернення майна у свою власність, з моменту заволодіння майном.

6. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 193 КК, характеризується завідомістю належності привласненого майна іншій особі. Винна особа при припиненні злочину усвідомлює, що майно безсумнівно належить іншій особі, що, привласнюючи його, вона заподіює їм шкоду. При помилці в належності майна складу злочину не утворюється.

7. Суб’єктами відповідальності за ст. 193 КК є всі осудні особи, що досягли віку шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 193 Кримінального кодексу України

1. Предметом злочину може бути тільки чуже цінне майно, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність і перебуває у власності юридичних або фізичних осіб. Таке майно може бути втрачено або вийти з фактичного володіння внаслідок різноманітних обставин. Предметом цього злочину може бути також скарб.

2. Висновок про визнання того чи іншого майна цінним є питанням факту. Цінним вважається майно, яке має значну вартість або важливе історичне, наукове, культурне чи художнє значення.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у привласненні знайденого майна, у тому числі скарбу, або такого, що випадково опинилися у винної особи майна, яке є предметом злочину.

Привласнення полягає у тому, що особа, до якої потрапляє майно, яке їй не належить, протиправно залишає його у своєму володінні. При цьому майно потрапляє до винного не у зв’язку з його неправомірними діями.

Під знайденим слід розуміти майно, котре вже вибуло із фактичного володіння власника, охоронця або особи, якій воно було доручене, внаслідок різноманітних причин (втрата при перевезенні, внаслідок стихії та ін.), незалежно від того, знають власники, де воно знаходиться, чи ні. При цьому знаходиться воно у випадковому місці, – там, де звичайно не перебуває.

Заволодіння майном, що не вийшло з фактичного володіння власника або особи, якій воно було доручене, але яке перебуває у неналежному місці, не визнається привласненням знайденого, а розглядається як викрадення. Наприклад, привласнення худоби, що знаходилась на пасовищі, хоча і була тимчасово залишена без догляду, кваліфікується не за ст.193, а як викрадення за ст.185. Аналогічно кваліфікується і привласнення майна, яке було викрадене і сховане іншими особами.

Майно, що випадково опинилося у винної особи, – це майно, яке надійшло у володіння особи внаслідок обставин, не викликаних її діями (наприклад, за помилкою матеріально-відповідальної особи матеріальні цінності передані зі складу винній особі).

4. Скарбом вважаються зариті в землю або приховані іншим способом цінності, власник яких невідомий або на підставі закону втратив на них право (право власності на скарб врегульовано ст.343 ЦК України).

Привласнення предметів, що були видобуті винним із надр землі (підняті чи знайдені), наприклад дорогоцінні метали або камені, не утворює складу зазначеного злочину і кваліфікується за ст.214.

5. Привласнення цінного чужого майна вважається закінченим злочином з моменту, коли винний, маючи можливість сповістити про майно, яке він знайшов, або таке, що випадково опинилося у нього, не зробив цього і надалі утримує його і звертає у свою власність.

6. З суб’єктивної сторони привласнення знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в особи, може бути вчинено тільки з прямим умислом. Винна особа знає, що привласнене майно належить іншій юридичній або фізичній особі, але залишає його у себе.

7. Суб’єктом відповідальності за ст.193 є осудна особа, що досягла 16 років.