Нова редакція ст. 18 ККУ з Коментарями.

1. Суб’єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

2. Спеціальним суб’єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

3. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

4. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Коментар до ст. 18 КК України

1. Суб’єкт — слово латинського походження. У філософії ним позначається людина, яка вивчає, пізнає світ. У логіці суб’єкт — це логічний підмет, предмет думки, а в граматиці — підмет речення.

У теорії права суб’єкт є носій прав та обов’язків, учасник правовідносин. У кримінальному праві суб’єкт — це один із учасників кримінального правовідношення, особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.

2. Проблема суб’єкта злочину має багато сторін, ознак, питань і вирішень. Особу злочинця вивчає кримінологія. Кримінальне право і законодавство розглядає цю проблему в аспекті кримінальної відповідальності. З цієї сторони суб’єкт злочину — це елемент складу злочину, сукупність ознак, за наявністю яких певна особа може бути кримінальне відповідальною за свої дії, за вчинене нею.

Отже, в складі злочину суб’єкт визначає сукупність ознак, вказаних у законі, і визначаючих особу, яка може і повинна бути відповідальною за вчинене діяння.

Для того, щоб бути відповідальним за заподіяну шкоду, шкодочинний витік повинен володіти свідомістю і волею. Інша відповідальність неможлива, не має сенсу. Карати того, хто не знає, не усвідомлює того, що чинить безглуздя. Тому суб’єктом злочину може бути лише істота свідома, тобто лише людина — ^(соба фізична, бо тільки людина має свідомість, волю і тому може відповідати за свої дії.

3. Згідно з чинним законодавством України суб’єктом злочину, особою, відповідальною за вчинення су-спільно небезпечних дій, може бути лише фізична особа, яка досягла встановленого законом віку, осудна, тобто здібна розуміти суспільну значущість своїх дій та керувати ними.

4. Принцип індивідуальної відповідальності виключає кримінальну відповідальність юридичних осіб.

Вчинення злочину від імені чи за дорученням юридичної особи не значить, що вона стала її автором, суб’єктом цього злочину, оскільки він був учинений певною фізичною особою. Тобто, суб’єктом злочину завжди є фізична особа чи група фізичних осіб.

За змістом статей 6, 7 і 8 КК України за злочини, вчинені на території України, відповідальності підлягають як громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства.

Таким чином, суб’єкт злочину – це особа, яка має всі ознаки, встановлені законом. Чинне кримінальне законодавство України передбачає три групи ознак, які характеризують суб’єкта злочину:

1) Фізична особа (громадяни України, іноземці, особи без громадянства).

2) Досягнення особою встановленого законом віку — правосуб’єктність.

3) Осудність особи — здатність усвідомлювати і оцінювати свої дії та керувати ними.

5. Всі ознаки суб’єкта як елемента складу злочину за своїм кримінально-правовим призначенням розподіляються на загальні та особливі.

Загальними, обов’язковими для всіх складів злочинів, є встановлений законом вік, з досягненням якого настає кримінальна відповідальність, та осудність.

Ці загальні ознаки суб’єкта злочину властиві всім складам злочинів без винятку, тому вони в статтях Особливої частини КК не вказані, а винесені мовби за дужки і закріплені у ст. 18-20 КК.

Факультативними ознаками суб’єкта злочину (властивими лише деяким складам злочинів) є спеціальні, додаткові ознаки:

1) громадянство (ст. 111, 114 КК України);

2) посадова особа (ст. 364-368 КК України);

3) військовослужбовець (ст. 401-434 КК України);

4) фах (ст. 139, 140 КК України);

5) працівник транспорту (ст. 276, 281, 284 КК України);

6) член виборчої комісії (ст. 157-160 КК України);

7) особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі (ст. 392 КК України);

8) родинні стосунки (ст. 164, ст. 165 КК України).

6. Суспільно-політична характеристика особи теж може бути ознакою суб’єкта як елемента складу злочину, але не безпосередньо, а через конкретні її властивості і минулі вчинки — повторність учинення злочину, попередня судимість тощо.

Інший коментар до статті 18 Кримінального кодексу України

1. Суб’єкт злочину — один з чотирьох елементів складу злочину, без наявності якого (як і без кожного з інших трьох елементів) певна дія або бездіяльність не можуть бути визнані злочином, а отже не може наставати кримінальна відповідальність.

2. Законодавець встановлює три обов’язкові ознаки суб’єкта злочину, які характеризують його в сукупності, а саме суб’єктом злочину може бути лише:

– фізична особа;

– осудна особа;

– особа, котра досягла віку, з якого за даний злочин настає кримінальна відповідальність.

3. В юридичній літературі трапляється думка щодо можливості визнання суб’єктом злочину юридичної особи. Безпідставність такої точки зору доведена незаперечне, що знайшло своє відображення і у волі законодавця. В той же час не можна не звернути увагу на рішення Міжнародного воєнного трибуналу, який у Нюрнберзі 1 жовтня 1946 р. оголосив злочинними організаціями керівний склад фашистської націонал-соціалістичної партії, гестапо, СД та СС. На перший погляд, може здатися, що суб’єктом злочину була визнана не фізична особа. Проте і у даному разі домінуючий у всіх правових системах світу принцип не було порушено, адже визнання певних організацій злочинними стало лише підставою для кримінальної відповідальності конкретних фізичних осіб, які були членами цих організацій, що вже само по собі було визнано злочином. Міра ж відповідальності і покарання у таких випадках повинна вирішуватись (і вирішувалась) щодо кожної особи виключно індивідуально за фактично вчинене нею.

4. На підставі правил щодо дії кримінального закону у просторі за злочини, вчинені на території України, відповідальність несуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства (суб’єкти злочину). Цілком логічно, що таку відповідальність нестимуть також громадяни з подвійним і більше громадянством.

5. Особи, наділені дипломатичним, парламентським чи якимось іншим імунітетом, є суб’єктами скоєного ними злочину, але до кримінальної відповідальності вони можуть бути притягнуті за спеціальними процедурами.

6. Суб’єктом злочину може бути осудна чи обмежено осудна особа, тобто, яка є достатньо психічно здоровою, щоб усвідомлювати свої дії (або бездіяльність) і керувати ними. Формальної межі між цими двома станами законодавець не проводить.

7. Обов’язковою ознакою суб’єкта злочину є вік, з досягненням якого настає кримінальна відповідальність. Як загальне правило, він становить шістнадцять років, а у окремих випадках, точно визначених у законі, відповідальність настає з 14 років (більш детально про це йдеться у коментарі до ст. 22).

8. У деяких випадках, зафіксованих у законі, суб’єктами злочину визнаються особи, які мають, крім зазначених загальних обов’язкових ознак (фізична особа, осудність, певний вік), ще й специфічні ознаки, що відносять цих суб’єктів до рангу особливих, спеціальних. Без наявності у суб’єкта такої спеціальної ознаки він не може бути визнаний суб’єктом саме даного злочину.

Наприклад:

– суб’єктом державної зради (ст. 111) може бути лише громадянин України, в той час як суб’єктом шпигунства (ст. 114) не є громадянин України, оскільки шпигунство, скоєне громадянином України, охоплюється ст. 111 або 330;

– суб’єктом ненадання допомоги хворому (ст. 139) або неналежного виконання професійних обов’язків (ст. 140) може бути лише медичний чи фармацевтичний працівник;

– особливу небезпеку у перешкоджанні здійсненню виборчого права становить ситуація, коли ці діяння вчиняє член виборчої комісії, який є спеціальним суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 157.

У чинному Кодексі містяться цілі розділи, майже всі статті яких присвячені відповідальності за злочини, вчинені спеціальними суб’єктами: розд. XI — про злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (працівники транспорту), розд. XVII — про злочини у сфері службової діяльності (службові особи), розд. XIX — про злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військовослужбовці).

У багатьох випадках суб’єкти злочинів визначаються за побічними ознаками або ознаками, які треба доводити. Наприклад, вчинення злочину представником влади (ч. З ст. 109; ч. 2 ст. 110), скоєння вбивства особою, яка раніше вчинила вбивство (п.13 ч. 2 ст. 115) тощо.

Іноді специфічність суб’єкта випливає з самого тексту статті, хоча про суб’єкта в ній зовсім нічого не говориться. Наприклад, немає сумніву, що суб’єктом планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни можуть бути особи, що належать до дуже вузького кола, хоча хто саме — у статті не згадується.