Нова редакція ст. 172 ККУ з Коментарями.

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону України “Про запобігання корупції”, а також інше грубе порушення законодавства про працю –

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, –

караються штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Коментар до ст. 172 КК України

1. Право громадянина на працю — одне із найважливіших. Воно закріплене в ст. 43 Конституції України. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43).

2. Порушення законодавства про працю є порушенням конституційних прав громадян.

3. Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 172 КК, утворює одне із зазначених у ній діянь:

а) незаконне звільнення з роботи;

б) невиконання рішення суду про поновлення робітника на роботі;

в) інше грубе порушення законодавства про працю (незаконне переведення на іншу роботу, встановлення продовженого робочого дня, зниження заробітної плати), передбачене ст. 14 і 15 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України.- 1992.- № 49.- Ст. 668).

4. Суб’єктивно цей злочин вчинюється умисно з особистих мотивів (помста, особиста неприязнь стосунку, кар’єризм тощо).

5. Частина 2 ст. 172 КК передбачає відповідальність за незаконне звільнення з роботи чи неприйняття на роботу неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину грудного віку, тобто матері, яка годує дитину груддю.

6. Конституцією України гарантується рівність прав жінки і чоловіка, що забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства (ч. З ст. 24 Конституції України).

7. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 КК, посягає на конституційні права жінки, неповнолітньої особи.

8. Об’єктивна сторона цього злочину проявляється у вчиненні одного із зазначених у ній діянь:

а) у незаконному звільненні працівника з роботи з особистих мотивів;

б) відмові в прийомі на роботу жінки з мотиву її вагітності;

в) відмові в прийомі на роботу матері, яка має грудну дитину;

г) зниженні заробітної плати або звільненні з роботи жінки з мотивів її вагітності;

д) зниженні заробітної плати або звільненні з роботи матері, яка має грудну дитину.

9. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 172 КК вчинюється умисно з мотивів не мати на роботі вагітну жінку чи матір, яка має грудну дитину.

10. Відповідальними за порушення законодавства про працю є посадові особи лише державних або громадських організацій, підприємств і установ, які наділені правами приймати робітників на роботу і звільняти їх з роботи.

Інший коментар до статті 172 Кримінального кодексу України

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших законодавчих актів, прийнятих відповідно до нього. КЗпП України досить фрагментарно регулює трудові правовідносини. Значна кількість законодавчих актів про працю залишається поза КЗпП. До законодавства про працю слід віднести Закони України “Про підприємства в Україні”, “Про державну службу”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про зайнятість населення”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” тощо. До законодавства про працю слід віднести широке коло підзаконних актів, що регулюють трудові правовідносини, наприклад, Указ Президента України “Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня” від 26 квітня 1995 р., “Про заходи щодо вдосконалення роботи з кадрами в органах виконавчої влади, з керівниками підприємств, установ і організацій” від 19 травня 1995 р., Постанову КМУ від 18 січня 2003 р. № 50, якою затверджено Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю тощо. До законодавства про працю слід віднести також локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом.

Основним локальним правовим актом є колективний договір – див. коментар до ст.173.

До локальних правових актів слід віднести правила внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових і галузевих правил; технічні правила і інструкції, положення про структурні підрозділи підприємства, установи, організації; положення про виплату винагороди за підсумками річної роботи; форми матеріального заохочення.

1. Об’єктом даного злочину є трудові правовідносини, а саме – двосторонні відносини працівника з власником або уповноваженим ним органом по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб’єктивних трудових прав і обов’язків. Законодавство про працю регулює трудові правовідносини осіб, які реалізують своє конституційне право на працю шляхом укладання трудових договорів між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

При вирішенні питання, чи мало місце порушення законодавства про працю (наприклад, чи слід вважати звільнення даного працівника з роботи незаконним), слід враховувати та аналізувати не тільки норми КЗпП України, але і цілий ряд інших нормативних актів. Наприклад, особливості дисциплінарної відповідальності деяких категорій працівників, передбачені в окремих законах і перевага при звільненні таких працівників і застосуванні щодо них дисциплінарних стягнень віддається нормам цих законів. Нова підстава для звільнення з роботи керівників виконавчих органів (під якими слід розуміти саме “перших” керівників, а не їх заступників) і головних бухгалтерів банків, передбачена в ст.60 Закону України “Про національний банк України”. Вони підлягають звільненню на вимогу Національного банку України, якщо не відповідають професійним вимогам, які встановлені нормативно-правовими актами Національного банку України. Таким чином, Національний банк України має право встановлювати додаткові умови регулювання праці щодо керівників і головних бухгалтерів банків. При їх звільненні підстава в наказі про звільнення і трудовій книжці формулюється як “звільнення на вимогу Національного банку України” (див. ст.60 Закону України “Про Національний банк України”, ст.7 КЗпП).

2. За даною статтею наступає кримінальна відповідальність не за будь-яке порушення законодавство про працю, а лише за таке, яке характеризується ознакою “грубе”.

Поняття “грубе” має оціночний характер і його зміст має визначатися в кожному окремому випадку з врахуванням кількості потерпілих, характеру діяння, його наслідків (систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання відпустки, встановлення понаднормових робіт, залучення до важки робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці неповнолітніх та вагітних жінок, а також інших осіб щодо яких встановлені заборони в трудовому законодавстві).

Створення небезпеки для життя і здоров’я працівника, а також тяжкі наслідки, які сталися внаслідок порушення законодавства про працю в частині регулювання правил безпеки виконання робіт в різних сферах виробництва тягне відповідальність за спеціальними нормами, передбаченими в ст.271, 272, 273, 274, 275 КК.

Грубе порушення законодавства про працю слід кваліфікувати за ст.172 незалежно від того, в загальних чи в спеціальних галузях виробництва було вчинено дане діяння (в гірничій, будівельній галузях, на вибухонебезпечних підприємствах, цехах, при експлуатації будівель, споруд).

3. Об’єктивна сторона даного злочину може бути виражена у формі дії або бездіяльності. До таких діянь законодавець відносить:

– незаконне звільнення працівника з роботи;

– інше грубе порушення законодавства про працю.

Будь-яке звільнення працівника з роботи, якщо винна особа керується особистими мотивами слід вважати незаконним.

Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти порушення трудових прав працівника (наприклад, примушування до виконання робіт, не передбачених трудовим договором, ненадання протягом тривалого часу відпусток, примушування до виконання понаднормових робіт тощо).

4. Злочин вважається закінченим з моменту порушення законодавства про працю, яке має оцінюватися як грубе, тобто таке, яке спричинило реальну шкоду конституційним правам особи або поставило їх під загрозу спричинення шкоди. Порушення законодавства про працю, яке не характеризується ознакою “грубе” не слід розглядати як злочин.

5. Потерпілим від даного злочину є найманий працівник, тобто особа, на яку поширюється законодавство України про працю. Такими працівниками можуть бути іноземці, а також особи без громадянства, право займатися трудовою діяльністю яких регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців”. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановленому для громадян України. Іноземці, які емігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

Правове регулювання праці окремих категорій працівників “подібних” до найманих – державних службовців, прокурорсько-слідчих працівників, суддів, військовослужбовців тощо – регулюється спеціальними законами, а в частині, не врегульованій таким чином – законодавством про працю (надання гарантій відносно зайнятості, норм робочого часу, часу відпочинку, матеріальної відповідальності, соціальних гарантій, пов’язаних з материнством). У п.12 постанови “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” вказано, що не можуть застосовуватися як такі, що протирічять ч.3 ст.43 Конституції України, відомчі положення і статути про дисципліну, що передбачають можливість переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення. Незаконне звільнення таких категорій працівників з особистих мотивів, а також інше грубе порушення їх трудових прав слід кваліфікувати за ст.172, а при наявності для цього підстав додатково за ст.364 та 365 КК.

Умисне невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі тягне відповідальність за ст.382 КК.

6. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що вона порушує трудові права працівника і тим самим порушує трудове законодавство, передбачає, що її дії можуть нанести реальну шкоду цим правам і вчинює такі дії. Якщо злочин вчинюється у формі незаконного звільнення працівника з роботи, то обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є особистий мотив, під яким слід розуміти помсту, особисту неприязнь, бажання звільнити місце для іншої особи. Якщо особистий мотив відсутній, вчинене слід кваліфікувати в якості адміністративного правопорушення (ч.1 ст.41-1 КУпАП).

7. У частині 2 ст.172 передбачена відповідальність за грубе порушення законодавства про працю, вчинене щодо окремих категорій найманих працівників:

– неповнолітніх;

– вагітних жінок;

– матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Трудова діяльність цих категорій працівників врегульована в особливому порядку, для них встановлені пільги та гарантії (наприклад, перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Граничних норм підіймання і переміщення важких речей жінками” від 10 грудня 1993 р. № 241; Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46 тощо).

8. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2 ст.172 характеризується прямим умислом. Мотив даному випадку не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони.

9. Суб’єктом злочину є службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, яка здійснює функцію прийому на роботу, звільнення з роботи, накладення дисциплінарного стягнення, переведення на іншу роботу. Суб’єктом злочину є також фізична особа, з якою працівник укладає трудовий договір.

10. Злочин, юридичний склад якого передбачений у ст.172 КК, слід відмежовувати від адміністративних проступків, передбачених в КУпАП: ч.1 ст.41 (порушення вимог законодавства про працю), ч.6 ст.133-1 (порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв), ст.188-1 (невиконання посадовою особою, яка користується правом прийняття на роботу і звільнення, розпорядження державного органу про працевлаштування осіб, забезпечення роботою яких відповідно до законодавства покладено на ці органи).