Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні

Нова редакція ст. 17 ККУ з Коментарями.

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення.

Коментар до ст. 17 КК України

1. Кримінальна відповідальність за розпочату злочинну діяльність грунтується на тому, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного (який намагався його вчинити). Але якщо злочин не доведено до кінця за волею винного, то ця особа, згідно зі ст. 17 КК, не підлягає відповідальності.

Кримінальна відповідальність за конкретний злочин виключається, якщо особа добровільно і остаточно відмовилась від завершення цього злочину, від доведення його до кінця.

Безпідставно, наприклад, був засуджений В. за ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК. Він був звинувачений у тому, що намагався викрасти товари з державного магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з незалежних від нього причин. Судова колегія Верховного Суду України визнала засудження В. безпідставним і зазначила таке. На попередньому слідстві та у судовому засіданні В. пояснив, що справді мав намір вчинити крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності і вийшов із магазину. Суд визнав ці показання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку вказав, що В. залишив магазин, не довівши злочин до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його затримають. Такий висновок суду нічим не обгрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього. Отже, В. добровільно відмовився від учинення злочину. Відповідно до ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, кримінальній відповідальності не підлягає. Виходячи з цього, судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю в його діях складу злочину (Практика судів…— С. 18—19).

2. Згідно зі ст. 17 КК, добровільна відмова від злочину — це умова, що повністю виключає кримінальну відповідальність, а не лише пом’якшує її. Але добровільна відмова не завжди виключає відповідальність, тобто не всяке припинення злочину виключає відповідальність за вчинене.

3. Відмова продовжити злочин виключає кримінальну відповідальність лише за сукупністю таких умов: якщо відмова від завершення злочину була добровільною, а не вимушеною, тобто таке рішення винний прийняв самостійно і добровільно. Мотиви відмови можуть бути різними і значення не мають — страх, жаль до потерпілого, каяття, муки совісті, сумління тощо. Ініціатива відмови може бути власною, чи надходити від інших осіб — головне, щоб рішення про відмову було власним, щоб в ньому відобразилася воля самого суб’єкта, тобто щоб він не був до цього примушений, бо в такому разі відмова не є добровільною.

Добровільна відмова значить, що винний назавжди і остаточно відмовився від здійснення цього злочину. Відмова не буде добровільною і не виключає відповідальності, якщо злочин лише припинено на деякий час (більш чи менш тривалий), після якого винний має намір продовжити злочинні дії. В таких випадках можна мовити про перерву в злочинних діях, а не про добровільну відмову від злочину.

Добровільна відмова можлива лише тоді, коли у суб’єкта є можливість закінчити злочин і він усвідомлює цю можливість.

Якщо ж злочин не може бути доведеним до кінця за будь-якими об’єктивними причинами (непридатні засоби, непереможний опір потерпілого, викриття охороною та ін.), то тут добровільної відмови немає, а є об’єктивна неможливість завершити злочин. Таким чином, добровільна відмова від завершення злочину — це усвідомлена, добровільна і остаточна відмова від доведення попередньої злочинної діяльності до кінця, хоча є фактична можливість її закінчити.

4. Добровільна відмова від завершення злочину виключає кримінальну відповідальність не за всі вчинені винним дії, а лише за припинений злочин, тобто за той злочин, що не був доведений до кінця. Кримінальна відповідальність не виключається за дії, що були вчинені до відмови, якщо вони містять склад якогось окремого злочину. Наприклад, придбання вогнепальної зброї для вбивства з наступною добровільною відмовою вбити, це виключає кримінальну відповідальність за готування до вбивства, але тягне відповідальність за ст. 263 КК за незаконне придбання і володіння вогнепальною зброєю.

5. Добровільна відмова може мати вигляд простого припинення дій, але може бути проявлена і в окремих діях — знищення документів, знарядь тощо. Найбільш важливим у добровільній відмові є питання, до якого часу, моменту вона можлива? Адже неможливо відмовитися від того, що вже вчинено, здійснено, що вже сталося. Неможлива відмова і від того, чого ще не було. Таким чином, добровільна відмова після закінчення злочину неможлива.

6. На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива завжди (крім випадків, коли готування до злочину містить склад уже закінченого злочину, наприклад, у ст. 257 КК України).

7. Добровільна відмова можлива на стадії незакінче-ного замаху. Саме для цієї практичної потреби і розподіляються замахи на закінчений і незакінчений. Щодо стадії закінченого замаху, то тут міркування фахівців розбігаються. Одні вважають, що оскільки в стадії закінченого замаху винним учинені уже були всі дії, які, на його думку, були необхідні для досягнення бажаних наслідків, то в такому разі добровільна відмова (від учиненого) — уже неможлива. В таких випадках може йтися лише про діяльне каяття, що не є тією обставиною, яка виключає відповідальність, а лише такою, що пом’якшує її. Інші вважають, що і в стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива, але лише тоді, коли винний має владу над подіями і може відвернути виникнення злочинних наслідків (погасити пожежу, дати потерпілому протиотруту та ін.). У тих же випадках, коли винний не може втрутитися в події і не може володіти ними за відсутністю перерви в часі між дією і її наслідком, добровільна відмова в стадії закінченого замаху неможлива. Наприклад, при пострілі в потерпілого при замахові на вбивство, або сказаного образливого слова і т. ін.

8. Після закінчення злочину добровільна відмова перестає бути можливою. Можливе лише діяльне каяття (як то усунення заподіяної шкоди, відшкодування збитків і т. ін.), яке є обставиною^ що значно пом’якшує відповідальність. У деяких випадках діяльне каяття визнається законом підставою для звільнення винного від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. З ст. 263, ч. 4 ет. 307, ч. 4ст. 311 КК України).

9. Добровільна відмова від завершення злочину має значні особливості, якщо злочин учинено спільними зусиллями кількох осіб (ст. 26 КК України). Для одних (виконавців) для цього досить припинити свої дії, перестати діяти, а для інших добровільна відмова вимагає виконати дії, які спроможні відвернути вчинення, завершення злочину — відібрати зброю, відмовити виконавця, сповістити органи влади і т. ін.

Інший коментар до статті 17 Кримінального кодексу України

1. У порівнянні з раніше діючим законодавством поняття добровільної відмови дещо уточнено. Замість однієї частини ст. 18 Кримінального кодексу 1960 року ст. 17 чинного Кодексу складається з двох частин. При цьому в ч. 1 ст. 17 передбачені важливі положення, які містились в наукових розробках, а в законі не були відображені.

Ознаками добровільної відмови від злочину є:

– остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;

– відмова від злочину з волі самої особи;

– наявність у особи усвідомлення можливості доведення злочину до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину чи замаху на злочин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тобто дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність наміру продовжити його в майбутньому. Перерва у вчиненні злочину, його зупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від злочину, бо не припиняється погроза, небезпечність спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Наприклад, злодій, який усвідомлює, що лише з великими зусиллями зможе відкрити сейф з грошима тим інструментом, який у нього є, і призупиняє початий злочин, щоб принести інший інструмент, не може бути визнаний особою, яка добровільно відмовилася від крадіжки. Лише остаточне припинення доведення злочину до кінця свідчить про добровільну відмову від вчинення злочину.

2. Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторення посягання, невдала спроба вчинення злочину, оскільки винним зроблено все, що він вважав за необхідне для вчинення злочину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця і, зокрема, не настали суспільне небезпечні наслідки в злочинах з матеріальним складом. Наприклад, немає добровільної відмови від доведення злочину до кінця при відмові винного від спроби повторного пострілу в потерпілого у зв’язку з осічкою чи промахом, і винний підлягає кримінальній відповідальності за замах на вбивство. Тут уже перший постріл становить закінчений замах на вбивство, тому добровільна відмова повністю виключається. Відмова від повторення замаху може бути врахована лише при призначенні покарання. Так, Пленум Верховного Суду України в постанові “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 1 квітня 1994 р. роз’яснив, що особа, яка добровільно відмовилася від убивства потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину. Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після закінчення здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

3. Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, яке не було доведено до кінця з причин, що не залежали від винного. З цих же причин не доводиться до кінця злочин і при вчиненні готування до нього. При добровільній відмові від злочину особа свідомо, з власної (своєї) волі припиняє злочинну діяльність. Ініціатива добровільної відмови (прохання, умовляння або навіть погрози) може належати й іншим особам (наприклад, родичам або жертві), але остаточне рішення про припинення злочинної діяльності приймає самостгйно особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця.

4. Нарешті, останньою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомленая можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що відсутні причини (обставини), які вона не в змозі подолати для закінчення початого нею злочину, і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити. Наприклад, винний з метою зґвалтування потерпілої довів її до безпорадного стану, застосувавши алкогольні напої чи наркотики, і, усвідомлюючи, що він може довести злочин до кінця і ніхто йому не перешкодить це зробити, пожалів жертву і відмовився від зґвалтування.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 р. № 4 зазначив, що для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилася від цього й з власної волі припинила злочинні дії. В таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Разом з тим суди повинні мати на увазі, що не може визнаватися добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю дальшого продовження злочинних дій з причин, не залежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи або насильник не зміг подолати опору чи не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо).

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена відмова, невдале злочинне посягання (наприклад, злодій намагався зламати сейф з коштовностями та не зміг).

Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця визначається суб’єктивним критерієм, тобто уявленням про це самої особи. Тому не має значення, чи існувала в дійсності така можливість. Наприклад, якщо суб’єкт з метою крадіжки грошей проник у приміщення каси, але, злякався відповідальності, сейф зламувати не став і залишив касу, не знаючи, що в сейфі не було грошей. Це є добровільна відмова, хоча в даній ситуації відсутня реальна можливість вчинення крадіжки.

5. Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кінця можуть бути різні: усвідомлення аморальності діяння, розкаяття, бажання виправитись, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність скоєння злочину тощо. Вони (мотиви) не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину і в цьому розумінні рівнозначні. Наприклад, В. мав намір вчинити крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності і вийшов з магазину.

6. Добровільна відмова від злочину можлива тільки в неза- кінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова не має місця на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитись від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне.

Таким чином, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Так, добровільна відмова від отримання хабара може мати місце лише до його прийняття. Тому наступне повернення хабара незалежно від мотивів не звільняє службову особу від кримінальної відповідальності за цей злочин.

7. На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках, причому в формі простої (чистої) бездіяльності.

Утримання від подальших дій по створенню умов для вчинення злочину припиняє небезпеку для об’єкта, який охороняється кримінальним законом, і виключає можливість вчинення злочину. При цьому можуть бути вчинені дії по ліквідації створених умов для скоєння злочину. Вони не обов’язкові й не мають значення для встановлення добровільної відмови (наприклад, особа знищує придбану зброю чи пристосований засіб або знаряддя злочину).

8. На стадії незакінченого замаху на злочин добровільна відмова, як і при готуванні до злочину, можлива завжди. Тут також достатньо утримання від подальших дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину.

9. На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є деякий проміжок часу, в перебігу якого особа зберігає панування над розвитком причинного зв’язку, може втрутитись і запобігти настанню суспільне) небезпечного наслідку. Наприклад, особа штовхнула потерпілого у водоймище з метою позбавлення життя, а потім врятувала його; суб’єкт залишив включену електроплитку з метою викликати пожежу або підпалити дім, а потім, як тільки загорілося, загасив вогонь. Добровільна відмова в цих випадках можлива лише шляхом активних дій.

Якщо вказаного проміжку часу між діянням і наслідком немає чи розвиток причинного зв’язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху неможлива; тут може мати місце лише відмова від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, суб’єкт, бажаючи вбити, зробив постріл у потерпілого, але промахнувся. Тут від замаху на вбивство вже відмовитись не можна; можлива лише відмова від замаху повторно позбавити життя потерпілого.

10. Підставами виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину вважають або відсутність, або малозначність в цих випадках суспільної небезпеки, винності тощо. Згідно зі ст. 17 добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися в фактичне спричинення шкоди об’єкту, запобігає закінченню злочину.

11. З ч. 2 ст. 17 випливає, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за вчинені нею готування до злочину чи дії, спрямовані безпосередньо на вчинення злочину (замах на злочин). У зв’язку з цим дана норма має велике значення в попередженні закінчення злочинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину. Положення вказаної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для попередження злочинів.

12. Якщо в діянні (діях чи бездіяльності, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, чи в готуванні до злочину), вчиненому особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, настає кримінальна відповідальність за це посягання, а за добровільно припинений злочин відповідальність виключається. Наприклад, особа, яка незаконно виготовила зброю для вбивства і добровільно відмовилася від вбивства, але не здала зброю органам влади, не підлягає відповідальності за готування до вбивства, але буде відповідати за ст. 263 за незаконне виготовлення зброї. Або інший приклад: особа, яка спричинила потерпілій тілесне ушкодження з метою зґвалтування й добровільно відмовилася від доведення цього злочину до кінця, не підлягає відповідальності за замах на зґвалтування, але буде нести відповідальність за спричинення тілесних ушкоджень.

Пленум Верховного Суду України в поставові “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини” від 1 квітня 1994 р. № 1 роз’яснив, що особа, яка добровільно відмовилася від вбивства потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, коли воно утворює інший склад злочину.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” від 27 березня 1992 року № 4 зазначив, що добровільна відмова від зґвалтування виключає відповідальність за замах на’ даний злочин. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.

13. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття в здійсненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щире засудження нею вчиненого злочину і про прагнення згладити його наслідки.

Об’єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб’єктивною ознакою — засудження нею своїх дій (тому ці дії і мають таку назву).

Дійове каяття може виявитися в діях, а саме:

– відверненні шкідливих наслідків вчиненого злочину;

– відшкодуванні завданого збиту або усуненні заподіяної шкоди;

– активному сприянні розкриттю злочину;

– з’явленні зі зізнанням;

– інших подібних діях, що пом’якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього.

14. Добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова може виявлятись і у бездіяльності, в простому (чистому) утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди припускає лише активну поведінку. Добровільна відмова можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах.

При добровільній відмові виключається кримінальна відповідальність у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу злочину. При дійовому каятті склад злочину має місце, і воно, як правило, розглядається як обставина, що лише пом’якшує відповідальність. Навіть якщо особа в деяких випадках при’ дійовому каятті і звільняється від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 45 і 48), то не у зв’язку з відсутністю в її діянні складу злочину, а з інших обставин, вказаних у законі.