Стаття 147. Захоплення заручників

Нова редакція ст. 147 ККУ з Коментарями.

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Коментар до ст. 147 КК України

1. Конституція України гарантує всім свободу і особисту недоторканність (ст. 29).

2. Діяння, передбачене ст. 147 КК, посягає на особисту свободу і безпеку осіб, що стали заручниками.

3. Об’єктивну сторону цього злочину утворюють:

а) захоплення особи;

б) утримування особи як заручника.

Захоплення — це поневолення особи з позбавленням свободи, можливості пересування, діяти за своїм розсудом і потребами.

Тримання — це позбавлення волі. Обов’язковою ознакою захоплення заручників є:

а) погроза їх убити, заподіяти їм тілесні ушкодження;

б) спонукання держави, міжнародної організації, фізичної та юридичної особи чи групи осіб вчинити або утриматися від вчинення якої-небудь дії;

в) ті чи інші умови звільнення заручників.

4. Частина 2 ст. 147 КК передбачає підвищену відповідальність за захоплення заручника організованою групою осіб або захоплення як заручника неповнолітнього, чи вчинення цього діяння з погрозою вбивства або вчинення таких дій, поєднаних із заподіянням потерпілому середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження чи інших тяжких наслідків.

5. Відповідальність за захоплення заручників настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 147 Кримінального кодексу України

1. Об’єктом злочину, передбаченого ст.147, є фізична свобода (воля) людини, право її на вільне пересування, особиста недоторканність. Крім того, безумовно, цей злочин посягає на суспільну безпеку, оскільки кожен член суспільства має право на безпечні зовнішні умови існування.

Потерпілими від цього злочину є захоплені як заручники особи та будь-які особи, що постраждали під час захоплення чи утримування заручників. Захоплення як заручників працівника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів є самостійним складом злочину, відповідальність за який передбачена ст.349. Захоплення як заручника особи, що має міжнародний захист, повинно кваліфікуватись за ст.444.

2. Об’єктивна сторона полягає у захопленні або триманні особи як заручника. Для констатації наявності об’єктивної сторони цього злочину достатньо вчинення одного із зазначених в диспозиції ч.1 ст.147 діянь.

Поняття заручника з вичерпною повнотою дано в диспозиції цієї статті, яка визначає його як особу, захоплення або тримання котрої має на меті спонукати її родичів, керівників державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особу вчинити чи утриматись від вчинення будь-якої дії як умови звільнення. Саме цей останній елемент поняття (наявність умови звільнення) принципово відрізняє заручника від інших категорій потерпілих, щодо яких здійснювалось обмеження особистої волі і порушувалась їх особиста безпека. Причому ця умова повинна обов’язково бути доведена до тих суб’єктів, яким вона адресована. Захоплення заручників здійснюється шляхом нападу на потерпілих із застосуванням насильства або з погрозою його застосування, можливий і обман, і використання безпорадного стану потерпілих.

Тримання особи як заручника передбачає фактичний контроль над заручником, який забезпечує заподіяння йому певної шкоди, здійснення висловлених погроз.

Якщо захоплення особи як заручника вчиняється шляхом викрадення, то за наявності кваліфікуючих ознак злочину, передбачених ч.2 ст.146, кваліфікація відбувається за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.146 та ст.147.

Так само додатково кваліфікуються за ч.2 ст.146 дії зловмисника, пов’язані з триманням особи як заручника.

Якщо під час вчинення цього злочину потерпілим заподіяні тілесні ушкодження та щодо них вживалися інші насильницькі дії, потрібна додаткова кваліфікація за відповідними частинами ст.125, 126, 127 та ч.1 ст.147. Потребують додаткової кваліфікації за ст.342, 345, 347, 350 або 352, в залежності від обставин вчиненого, дії винного щодо працівників правоохоронних органів або осіб, які виконували свій громадський обов’язок, коли останні вживали заходів щодо припинення злочину і звільнення заручників. Так само за сукупністю треба кваліфікувати захоплення заручників з числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі, з наступною злісною непокорою вимогам адміністрації установи про їх звільнення (ст.147 і 391) та незаконне поводження зловмисників зі зброєю, вибуховими речовинами і пристроями (ст.147 і 263).

3. Злочин, передбачений ст.147, вважається закінченим з моменту захоплення потерпілого або з моменту фактичного позбавлення потерпілого права вільно пересуватися. Тривалість тримання особи як заручника на кваліфікацію не впливає.

4. Кваліфікуючими ознаками захоплення заручників є вчинення цього злочину щодо неповнолітнього або організованою групою, або якщо він був поєднаний з погрозою знищення людей, або спричинив тяжкі наслідки.

5. Неповнолітнім заручником є особа у віці до 18 років. Винна особа повинна була усвідомлювати або мала можливість усвідомлювати неповнолітній вік потерпілого.

6. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення плану, відомого всім учасникам групи (див. коментар до ст.28).

7. Захоплення заручників, поєднане з погрозою знищення людей, може кваліфікуватися, коли погроза вбивством доведена до відома заручника чи до відома перелічених в ч.1 ст.147 адресатів або погроза вбивством стосувалася іншої особи. Кількість людей, щодо яких висловлена погроза вбивством, на кваліфікацію не впливає. Додаткова кваліфікація за ст.129 тут не потрібна.

8. Тяжкими наслідками можуть бути визнані смерть хоча б одного потерпілого або будь-кого з його рідних чи близьких йому осіб, самогубство потерпілого, заподіяння хоча б одному потерпілому або будь-кому із зазначених осіб тяжкого тілесного ушкодження, спричинення великої матеріальної шкоди, тривала дезорганізація роботи установи, підприємства чи організації. Ставлення винного до наслідків може бути умисним і необережним.

Дії винного, який скоїв злочин, передбачений ст.147, і умисно вбив заручника, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.147 та п.3 ч.2 ст.115. Якщо умисно вбито сторонню особу, яка намагалася припинити злочин, потрібна кваліфікація за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.147 та п.8 ч.2 ст.115. Якщо стороння особа була працівником правоохоронного органу і про це було відомо винному, дії останнього мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів за ч.2 ст.147 і ст.348.

9. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 14 років.

У разі вчинення злочину службовою особою з використанням своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відповідними частинами ст.147 та 365.

10. Суб’єктивна сторона злочину – це вина у формі прямого умислу. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета – спонукання певних осіб до виконання деяких дій як умови звільнення заручників.