Нова редакція ст. 13 ККУ з Коментарями.

1. Закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.

2. Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення.

Коментар до ст. 13 КК України

1. Навмисний злочин, як і будь-яка інша вольова дія,— це здійснення суб’єктом злочинного наміру. Здійснення злочинного наміру з моменту його виникнення до досягнення наслідків включає кілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину. Кожен такий етап у кримінальному праві називається стадією вчинення злочину.

2. Стадії вчинення злочину — це поступові етапи завер^ шення навмисного злочину, які різняться між собою ступенем його реалізації, здійснення. У ч. 2 ст. 13 КК визначаються лише дві стадії вчинення навмисного злочину — готування до злочину і замах на вчинення злочину. Стадія закінченого злочину виводиться із цих двох стадій і визначається у ч. 1 ст. 13 КК.

3. Злочин визнається закінченим тоді, коли вчинені дії містять усі ознаки складу злочину, описаного в диспозиції (тобто в тій частині статті, в якій вказується заборонена законом дія) статті кримінального закону. Визнання злочину закінченим залежить від того, як сформульовано в законі склад злочину, яка його законодавча конструкція. Злочини, що містять так звані матеріальні склади, вважаються закінченими в момент настання злочинних наслідків: убивство — з настанням смерті; грабіж — майнового збитку; порушення правил безпеки руху — смерті, тілесних ушкоджень тощо. Злочини, що містять так звані формальні склади, вважаються закінченими в момент учинення дії чи бездії, які утворюють об’єктивну сторону окладу злочину: наклеп — поширення вигадок, що ганьблять іншу особу; спекуляція — скуповування і перепродаж товарів або інших предметів з метою наживи.

4. Конструкція деяких складів злочину така, що вони вважаються закінченими уже в той момент, як тільки об’єкт ставиться в небезпеку. Наприклад, порушення правші безпеки руху чи правил техніки безпеки вважається закінченим, як тільки це порушення створює загрозу настання вказаних у законі наслідків. Бандитизм (ст. 257 КК України) вважається закінченим уже в момент організації, створення банди. Такі склади злочинів називаються скороченими: висока суспільна небезпека даних діянь змушує законодавця вважати моментом їх закінчення саме їх початок.

Продовження таких злочинів збільшує обсяг їхніх су-спільно небезпечних дій та відповідальності, але не впливає на їх кваліфікацію. Так, кваліфікація розбою не змінюється від того, вдалось чи не вдалось злочинцеві заволодіти майном потерпілого. Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» зазначив, зокрема, що розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні (Постанови Пленуму…- С. 114).

Інший коментар до статті 13 Кримінального кодексу України

1. У Кримінальному кодексі 1960 року давалось визначення лише незакінченого злочину. Ч. 1 ст. 13 чинного Кодексу визначає поняття закінченого злочину. Закінчений злочин має місце тоді, коли діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Чинний Кодекс не містить визначення поняття складу злочину, воно дається в теорії кримінального права. До складу злочину входять чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, суб’єкт злочину. Кожний з них має певні ознаки, які конкретизуються в статтях Особливої частини Кодексу. Злочин вважається закінченим при наявності повної відповідності елементів та їх ознак вчиненого діяння елементам та їх ознакам конкретного складу злочину, передбаченого статтями чинного Кодексу.

Поняття закінченого та незакінченого злочину свідчать про успішність та неуспішність здійснення (виконання) злочину (див. коментар до ст. 11), його завершення чи незавершення. Вчинення умисного злочину в багатьох випадках — поступальний процес, який містить ряд стадій. Саме їм і присвячені ст. 13—17 розд. III Загальної частини Кодексу в самій назві міститься вказівка на стадії злочину). Під ними необхідно розуміти певні етапи вчинення (розвитку) злочину, які суттєво різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії чи бездіяльності) та моментом їх припинення.

2. Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру і тому можуть бути тільки у злочинах, вчинених з прямим умислом (див. коментар до ч. 2 ст. 23). Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більше реалізований умисел, тим у більшій мірі здійснено злочин, тим більшу шкоду може заподіяти чи заподіює винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, що прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший, ніж тоді, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину).

Пленум Верховного Суду України у постанові “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 22 грудня 1995 р. № 22 роз’яснив, що, визначаючи ступінь громадської небезпеки вчиненого злочину, суд повинен виходити, зокрема, і зі стадій вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчено винним, але його вчинення може і не вдатися і тому припинитися на попередніх стадіях (готування до злочину або замаху на злочин). Якщо злочин закінчений, він поглинає попередні етапи (стадії) вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на кваліфікацію. Проте ці стадії мають самостійне юридичне значення, коли злочин незакінчений з причин, які не залежали від волі винного. V цих випадках його діяння кваліфікуються відповідно як готування до злочину чи замах на злочин.

3. Чинний Кодекс визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину:

– готування до злочину (ст. 14);

– замах на злочин (ст. 15);

– закінчений злочин (ч. 1 ст. 13).

Перші дві стадії — готування до злочину та замах на злочин носять найменування (назву) “незакінчений злочин” і є його

4. У закінченому злочині існує єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об’єктивну сторону складу злочину (див. коментар до ч. 1 ст. 2), спричинив шкоду об’єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини Кодексу. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види:

– злочини з матеріальним складом;

– злочини з формальним складом;

– злочини з усіченим складом.

5. Злочини з матеріальним складом — це злочини, для об’єктивної сторони яких Кримінальний кодекс потребує наявності як діяння (дії або бездіяльності), так і настання суспільне небезпечних наслідків. Тому злочин з матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний в диспозиції статті Особливої частини Кодексу суспільне небезпечний наслідок. Наприклад, крадіжка, грабіж або пошкодження майна є закінченими з моменту спричинення майнової (матеріальної) шкоди власності (ст. 185, 186 та 194), вбивство — з моменту заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 — 119), а тілесні ушкодження — з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров’ю людини (ст. 121 — 125 та 128).

Ряд злочинів визначається законодавцем закінченим з моменту порушення безпеки об’єкта, створення можливості (небезпеки, загрози) настання певної шкоди, що є своєрідним видом суспільне небезпечних наслідків.

У цих випадках та у злочинах з матеріальним складом, якщо не настали вказані в диспозиції даної статті чинного Кодексу суспільне небезпечні наслідки, може йтися про незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин) або ж зовсім про відсутність злочину.

6. Злочини з формальним складом — це злочини, для об’єктивної сторони яких чинний Кодекс вимагає наявності тільки діяння (дії чи бездіяльності). Тому злочин з формальним складом визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків. Наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Настання чи ненастанна злочинних наслідків при вчиненні злочинів з формальним складом не впливає на факт наявності складу закінченого злочину, але це не означає, що така обставина не повинна враховуватися при призначенні покарання винному.

7. Злочини з усіченим складом — це різновид злочинів з формальним складом, вони є закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на більш ранню стадію, тобто на стадію готування до злочину чи замаху на злочин. По суті, в злочинах з усіченим складом законодавець передбачає в Особливій частині Кодексу відповідальність за замах на злочин, а інколи за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається по найнебезпечнішим діянням з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Наприклад, розбій (ст. 187) є закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, а вимагання (ст. 189) — з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно, або з моменту вчинення будь-яких інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом’якшенню покарання за вчинене готування до злочину чи замах на злочин і розглядати стадію готування до злочину як замах на злочин.

8. При вчиненні злочину з усіченим складом винна особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, які охоплюються цим же складом злочину, спрямовані на той же об’єкт, і спричиняє шкоду. Таким чином, спостерігається різниця між юридичним і фактичним закінченням злочину. Вона має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про визнання своєчасності необхідної оборони, коли юридичне злочин закінчено, а фактично посягання продовжується, ще не завершується, ще є можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об’єкт, який знаходиться під охороною закону та ін.

9. Деякі особливості притаманні моменту закінчення злочинів, що тривають, і продовжуваних. Злочин, що триває, “— це дія або бездіяльність, пов’язані з наступним тривалим невиконанням обов’язків, покладених на винного законом, під погрозою кримінального переслідування. Прикладом таких злочинів можуть бути: ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164), втеча з місць позбавлення волі або з-під варти (ст. 393), носіння, зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів чи вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263), дезертирство (ст. 408) та ін.

У злочинах, що тривають, склад закінченого злочину має місце з моменту вчинення злочинної дії або акту злочинної бездіяльності і безперервно триває на стадії закінченого злочину до настання подій, які припиняють це діяння, цей злочинний стан винного. Наприклад, добровільне виконання винним своїх обов’язків, явка з повинною, затримання органами влади тощо.

10. Продовжуваний злочин характеризується злочинними діями, які мають єдиний злочинний намір (загальну мету) і утворюють у своїй сукупності єдиний злочин (див. коментар до ч. 2 ст. 32). Наприклад, крадіжка майна частинами, в декілька прийомів. Продовжуваний злочин є закінченим з моменту вчинення останнього злочинного діяння.

11. Закінчений та незакінчений злочин — це співвідносні поняття, тому з визначення закінченого злочину та ч. 2 ст. ІЗ, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (види незакінченого злочину), випливає: незакінчений злочин — це умисне суспільне небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, у зв’язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від волі винного. Саме визначення законодавцем готування до злочину та замаху на злочин незакінченим злочином свідчить про те, що хоча вони і є незакінченими, але є злочинами, а усіма випливаючими з цього наслідками. Злочином визнається лише акт конкретного суспільне небезпечного винного діяння (дії або бездіяльності) (див. коментар до ч. 1 ст. 11). Тому і незакінчений злочин повинен бути таким же актом і його поняття виключає визнання злочином того чи іншого стану свідомості особи, внутрішніх процесів, думок, проявів намірів, їх формування та виявлення умислу. Це ще не діяння, в якому об’єктивується умисел. Тільки суспільне небезпечні діяння можуть бути заборонені законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як злочин (закінчений чи незакінчений). Поняттям злочину охоплюється не лише закінчений злочин, але і незакінчений злочин, як діяння суспільне небезпечні. При цьому згідно з ч. 2 ст. 14 готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Підставою для кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, як і за закінчений, є склад злочину (ч. 1 ст. 2). При готуванні до злочину і замаху на злочин наявний склад — відповідно склад готування до злочину чи склад замаху на злочин, що знаходять своє відбиття в їх кваліфікації шляхом вказівки на статтю про відповідальність за готування до злочину або замах на злочин і статтю Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин (ст. 16). Встановлення відповідальності за незакінчений злочин дозволяє припиняти злочинну діяльність на більш ранніх стадіях, стадії готування до злочину чи діянь, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, і тим самим попереджувати спричинення шкоди цінностям, які охороняються кримінальним законом. У порівнянні із закінченим злочином незакінчений злочин за характером вчинених дій і моментом їх припинення має особливості і відмінності, а в силу цього і особливості відповідальності. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакін-чєному злочині (ст. 17), бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту. У незакінченому злочині умисел винного повністю не реалізований, об’єктивна сторона не розвинена, не виконана, шкода об’єкту не спричинена. Незакінчений злочин — це нездійснена можливість спричинення шкоди об’єкту посягання, умисел на злочин не доводиться до кінця з причин, незалежних від волі винного. Злочинна діяльність припиняється у зв’язку з обставинами, які виникли всупереч волі і бажанню суб’єкта. Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вирокові суду. Вони можуть бути різноманітними, але у всіх випадках не залежать від волі винного і свідчать про те, чому не вдалося завершити злочин. Наприклад, недосвідченість, невміння, нерішучість, недостатня наполегливість (суб’єктивні причини) або опір потерпілого, затримання винного, втручання об’єктивно випадкових обставин, які не дозволили довести злочинний намір до кінця (об’єктивні причини). Наприклад, Г., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, проникнув черев вікно веранди у будинок М. з метою крадіжки його майна, склав у портфель різні речі, а потім, знайшовши пляшку горілки, випив її та заснув і, таким чином, з об’єктивних причин не довів злочин до кінця. У такому стані його і виявили потерпілий та працівники міліції.

Якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, то вона не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок добровільної відмови від злочину (ст. 17). Незакінчений злочин може бути вчинено як шляхом активної поведінки — дією, так і пасивної — бездіяльністю. Загальним для них є те, що вони (ці діяння) спрямовані на скоєння закінченого злочину, на спричинення шкоди об’єкту і створюють для нього небезпеку. З об’єктивної сторони при готуванні до злочину особа створює умови для вчинення злочину, а при замаху на злочин скоює діяння, яке безпосередньо спрямоване на вчинення4 злочину. З суб’єктивної сторони незакінчений злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Тут завжди мається певна мета, а саме мета скоєння закінченого злочину. Якщо особа не бажає вчинення злочину, вона не може готуватись до нього і робити спробу вчинити його. Відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Якщо мотив і (або) мета є обов’язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому злочині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов’язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути щонайменше в меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб’єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, які обов’язкові для суб’єкта закінченого злочину. Згідно з чинним Кодексом кримінальна відповідальність за незакінчений злочин настає за ст. 14 або 15 Загальної частини Кодексу і за відповідною статтею Особливої частини, які передбачають відповідальність за закінчений злочин, а при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, обставинами, які пом’якшують або обтяжують покарання (див. коментар до ст. 65—67), враховує ступінь тяжкості вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (див. коментар до ст. 68).

Визначення ступеня тяжкості вчиненого особою діяння при незакінченому злочині таке ж, як і при закінченому злочині. Інші обставини, а саме ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, характерні лише для незакінченого злочину і є додатковими критеріями визначення ступеня його суспільної небезпеки. Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією незакінченого злочину (готування до злочину чи замах на злочин), на якій злочин припинено, а також проявом самої стадії — ступенем самого готування чи замаху (закінчений чи незакінчений замах).

При готуванні до злочину ступінь здійснення злочинного наміру вимагає з’ясування, в якій мірі реально були створені умови для вчинення злочину, який ступінь його підготовки, наскільки реальні та вагомі були самі підготовчі дії, які вибрані засоби тощо.

При замаху на злочин встановлення ступеня здійснення злочинного наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання суспільне небезпечного наслідку, реально спричиненої шкоди та ін.