Нова редакція ст. 122 ККУ з Коментарями.
1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, –
карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, –
караються позбавленням волі від трьох до п’яти років.
Коментар до ст. 122 КК України
1. Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження характеризуються такими ознаками: а) в момент заподіяння вони не небезпечні для життя потерпілого; б) не мають наслідків, передбачених ст. 121 КК; в) спричиняють тривале порушення функцій будь-якого органу; г) спричиняють інший тривалий розлад здоров’я.
2. Порушенням функцій будь-якого органу людини Правила називають послаблення функцій цього органу (зору, слуху, рук, ніг тощо). Це можуть бути і випадки повної, але тимчасової втрати органом його функцій.
3. Тривалим розладом здоров’я визнаються випадки, коли цей розлад не пов’язаний з порушенням функцій якого-небудь органу, але втрачається працездатність людини (однак не більш як на одну третину, наприклад, зараження якоюсь хворобою).
4. Тривалим вважається таке порушення функцій органів чи інший розлад здоров’я, для поновлення яких необхідно більше трьох тижнів (більше 21 дня).
5. Згідно з Правилами, тривалими є і такі наслідки тілесних ушкоджень, які викликали тимчасову втрату працездатності на строк більше 21-го дня або постійну втрату працездатності від 10 до 33%.
6. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, настання котрої винний не міг передбачити, кваліфікується за ст. 119 КК як необережне вбивство.
7. При наявності в заподіяних тілесних ушкодженнях ознак як тяжкого, так і середньої тяжкості вчинене має бути кваліфікованим за статтею КК, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий їх вид. Такі випадки не утворюють сукупності злочинів.
8. Вчинення умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілого чи його родичів або з метою примусу їх до певних дій кваліфікується за ч. 2 ст. 122 КК.
9. Відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК України).
Інший коментар до статті 122 Кримінального кодексу України
1. Безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я людини. Об’єктивну сторону злочину утворюють: діяння (дія чи бездіяльність); злочинний наслідок у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості та наявність причинового зв’язку між діянням та наслідками.
Умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження характеризуються такими ознаками: по-перше, в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають наслідків, передбачених ст.121, а по-друге, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
2. Про ушкодження, які не є небезпечними для життя, та про наслідки, передбачені ст.121, див. у пп.3-8 коментаря до вказаної статті.
До ушкоджень, які спричиняють тривалий розлад здоров’я, у відповідності із Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6, відносять розлад здоров’я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров’я розуміють безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес.
Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33% (див. п.6 коментаря до ст.121).
3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямий, так і непрямий.
4. Умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень з метою залякування потерпілого або його родичів чи з метою примусу їх до певних дій кваліфікується за ч.2 ст.122 (див. п.16 коментаря до ст.121).
5. Суб’єктом злочину є особа, яка досягла 14 років.