Нова редакція ст. 121 ККУ з Коментарями.

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, –

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Коментар до ст. 121 КК України

1. Згідно з законом, тяжкими тілесними ушкодженнями визнаються такі, які були небезпечними для життя в момент їх заподіяння, або спричинили втрату будь-якого органу чи його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи невиправне знівечення обличчя (ч. 1 ст. 121 КК України).

2. Небезпечними для життя визнаються такі пошкодження життєва важливих органів людини, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент їх заподіяння чи при звичайних обставинах закінчуються смертю. Можливе чи дійсне відвернення смерті в таких випадках не береться до уваги при оцінці небезпечності таких ушкоджень для життя. Тяжке тілесне ушкодження буде небезпечним для життя за наявності хоча б однієї із ознак, вказаних у Правилах.

3. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій визнається тяжким тілесним ушкодженням при повному фізичному відділенні органу від тіла людини, а також тоді, коли настав повний чи частковий параліч цього органу. Це може бути втрата язика, ока, руки, ноги, голосу або їх параліч, чи втрата здатності народжувати дітей та інше.

Як свідчить слідча та судова практика, найчастіше втрачаються при тілесних ушкодженнях очі, ніс, вуха, руки та ноги. Згідно Правил, втрата зору, здатності бачити визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо настала повна сліпота на обидва ока чи людина не може бачити на відстані двох метрів оточуючих її предметів (гострота зору на обидва ока 0,04 і менше). Втрата зору на одне око або втрата одного ока зовсім теж визнається тяжким тілесним ушкодженням, бо в цьому разі настає втрата працездатності більше ніж на одну третину. При повній втраті зору на одне око це пошкодження визнається тяжким незалежно від того, чи ока зовсім немає, чи воно є і має здоровий вигляд, а так само, як і від того — коли око було втрачене — в момент заподіяння тілесного ушкодження чи під час лікування. Втрата потерпілим голосу, слуху, мови визнається тяжким тілесним ушкодженням, якщо потерпілий не може спілкуватися з другими людьми без допомоги технічних чи спеціальних засобів, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3—5 см від вушної раковини.

4. Заподіяння душевної хвороби визнається тяжким тілесним ушкодженням у всіх випадках, коли потерпілий внаслідок посягання на його здоров’я захворів тимчасовою чи хронічною душевною хворобою, коли таке посягання спричинило розлад його психічної діяльності. Психічне захворювання може статися внаслідок тяжкої травми голови, мозку або внаслідок переляку, сильного психічного стресу (зворушення). Всяка душевна хвороба є ознакою тяжкого тілесного ушкодження. Не визнається тяжким тілесним ушкодженням, що виникло внаслідок посягання, нервова хвороба.

5. Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визнається стійка втрата працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33%). При цьому йдеться не про професійну, а про загальну працездатність. Визначення групи інвалідності потерпілому не впливає на ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

6. Ступені тяжкості тілесних ушкоджень, що були заподіяні дітям, інвалідам, визначаються на загальних підставах (за тими самими правилами). Втрата працездатності вважається стійкою, якщо вона не може бути поновлена, або якщо вона може бути поновлена лише частково, або якщо для її поновлення потрібен тривалий строк.

7. Тілесне ушкодження вважається тяжким, якщо воно спричинило переривання вагітності. Строк вагітності при цьому значення не має. Не впливають на відповідальність за таке посягання на здоров’я потерпілої її стосунки з винним. Це може бути і власна дружина, і зовсім незнайома жінка. Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли воно спричинилося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму потерпілої, а також лише тоді, коли винний безсумнівно знав, що потерпіла була вагітною.

8. Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому невиправне знівечення обличчя. Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, жахливий зовнішній вигляд (наприклад, відсутність носа, губ). Тяжкість шкоди при знівеченні обличчя обумовлена не тільки і не стільки фізичною шкодою, скільки психічною травмою — знівечене обличчя принижує потерпілого, викликає у нього тяжкі душевні переживання, муки.

Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки передня частина голови і верхня частина шиї, а не інші частини тіла. Питання про те — знівечене чи не знівечене обличчя, вирішують органи слідства і суд, бо це питання не медичне, а юридичне. Непоправним вважається таке знівечення обличчя, яке не може бути виправлено чи усунено звичайними засобами лікування, або якщо воно зовсім не може бути усунено. Якщо для усунення знівеченості потрібна пластична операція, то знівечення також визнається непоправним. Поправне чи непоправне знівечення обличчя певного потерпілого визначає судово-медична експертиза, бо це питання медичне.

9. Тілесне ушкодження визнається тяжким і кваліфікується за ч. 1 ст. 121 КК за наявності хоча б однієї із передбачених у ній ознак. Тобто, що тілесне ушкодження було небезпечним для життя потерпілого в момент його заподіяння, чи потерпіла була вагітною, чи внаслідок ушкодження потерпілий втратив який-небудь орган або функцію якогось органу. Наявність у вчиненому винним злочині кількох із цих ознак на кваліфікацію його не впливає, але враховується при визначенні міри покарання.

10. Тяжке тілесне ушкодження, що заподіяне в стані сильного душевного хвилювання, кваліфікується не за ч. 1 ст. 121 КК, а за ст. 123 КК, а заподіяне в стані необхідної оборони при перевищенні меж необхідності — за ст. 124 КК. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при відсічі суспільне небезпечного посягання, якщо при цьому не було перевищено меж необхідної оборони, складу злочину не містить і відповідальність за них не настає.

11. Тяжке тілесне ушкодження визнається, вчиненим при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 121 КК України), якщо воно:

1) було вчинене способом, що має характер особливого мучення або мордування; сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких, тілесних ушкоджень;

2) вчинене групою осіб;

3) вчинене на замовлення, або

4) спричинило смерть потерпілого.

12. Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч. 2 ст. 121 КК, якщо воно було вчинено мученням, мордуванням чи тортурами. При цьому слід мати на увазі, що тяжкі тілесні ушкодження самі по собі спричиняють потерпілому муки і страждання. Кваліфікується за ч. 2 ст. 121 КК тяжке тілесне ушкодження в тих випадках, коли винний спричиняє потерпілому особливо тяжкі страждання і спеціально діє таким чином, щоб заподіяти особливі мучення, спричинити нестерпну фізичну біль. Мучення може бути спричинено тим, що потерпілому не дають їжі, води, використовують вплив низької чи високої температури, а також застосуванням інших засобів, якими спричиняється надзвичайна фізична біль чи фізичні страждання.

Згідно з Правилами, мордуванням називаються такі дії, які пов’язані з багаторазовим чи тривалим заподіянням особливого фізичного болю (щипання, биття батогами чи нагайками, спричинення багатьох невеликих пошкоджень тупими чи гострими предметами тощо).

13. Тяжке тілесне ушкодження повинно оцінюватися як кваліфіковане (ч. 2 ст. 121 КК України) не тільки тоді, коли мучення чи мордування спричинялося в момент заподіяння тілесного ушкодження, а й тоді, коли потерпілому спричинялися систематичні побої чи легкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настало тяжке тілесне ушкодження. Систематичність таких дій вказує на те, що вони вчиняються часто і тривало. Само по собі нанесення багатьох ударів чи побої ще не свідчать, що це було мучення чи мордування. Для цього треба довести, що винний навмисно діяв таким чином, маючи мету заподіяти потерпілому особливі страждання, спричинити особливу фізичну біль.

Питання про те — чи були певні дії мученням або мордуванням — вирішує не судово-медична експертиза, а органи слідства і суд.

За ч. 2 ст. 121 КК діяння кваліфікується як вчинене групою осіб, коли всі учасники групи мали намір заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень на замовлення див. пункт 11 коментарю до ч. 2 ст. 115 КК України).

14. Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч. 2 ст. 121 КК, якщо внаслідок нього сталася смерть потерпілого.

15. Тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, посягає на два об’єкти і одночасно спричиняє два відмінних за тяжкістю злочинні наслідки: шкода здоров’ю і смерть потерпілого. Відносно кожного із цих наслідків у винного було різне ставлення — заподіяння тяжких тілесних ушкоджень було навмисним, а смерть — необережною.

16. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне замаху на вбивство. Розрізняють ці злочини за суб’єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту. Розмежування між замахом на вбивство і тілесними ушкодженнями, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, має складність лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження вчинені з прямим умислом, оскільки замах на вбивство з непрямим умислом неможливий. Для вияснення змісту умислу винного враховуються всі обставини злочину: засоби і знаряддя злочину, кількість, характер і місця ран, спрямованість ударів у життєво важливі органи людини, причини припинення злочинних дій, а також попередня поведінка винного і потерпілого, їх взаємовідносини тощо. Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті був якийсь розрив у часі, навіть тривалий, то це ще не свідчить про те, що смерть заподіяна необережно.

При навмисному тілесному ушкодженні, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, настання смерті не охоплюється умислом винного: він не передбачає її настання. Якщо ж він, спричиняючи тілесні ушкодження, передбачає настання смерті, то, незалежно від фактичних наслідків, його дії утворюють посягання на життя — вбивство чи замах на вбивство.

17. Відповідальність за заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК України).

Інший коментар до статті 121 Кримінального кодексу України

1. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.121, є здоров’я будь-якої людини. Об’єктивну сторону злочину утворюють: діяння (дія чи бездіяльність); злочинний наслідок у вигляді тяжких тілесних ушкоджень та наявність причинового зв’язку між діянням та наслідками.

2. Тілесні ушкодження – найбільш розповсюджені злочини проти здоров’я.

Під тілесним ушкодженням розуміють протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілість та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров’я.

Характер і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на підставі “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень”, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6.

3. Небезпечними для життя визнаються ушкодження життєво важливих органів, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя при таких ушкодженнях.

Вичерпний перелік ушкоджень, небезпечних для життя, дається у п.2.1.2 названих Правил, зокрема ті, що проникають у черепну порожнину, у тому числі й без ушкодження мозку; відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток скелету обличчя та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; забій головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без нього; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки та ін.

4. Втратою будь-якого органу чи втратою органом його функцій вважаються: втрата зору, слуху, мовлення, руки, ноги і репродуктивної здатності.

Під втратою зору треба розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до можливості підрахунку пальців лише на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). При цьому ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров’я.

Під втратою слуху треба розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три – п’ять сантиметрів від вушної раковини.

Під втратою мовлення треба розуміти втрату можливості висловлювати свої думки виразними звуками, зрозумілими для оточуючих (заїкання не слід розуміти як втрату мовлення).

Під втратою руки, ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою репродуктивної функції треба розуміти втрату здатності до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров’я.

5. Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози).

Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалого розладу здоров’я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюються судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків експертизи.

6. Ознакою тяжкого тілесного ушкодження визначається розлад здоров’я, пов’язаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (тобто не менше 33%).

Під таким розладом здоров’я належить розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Стійкою (постійною) втратою загальної працездатності є така необоротна втрата функції, котра повністю не відновлюється.

Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після настання наслідку ушкодження, що визначився на підставі об’єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії (Положення про медико-соціальну експертну експертизу, затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. № 83; Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затверджений постановою КМУ від 4 квітня 1994 р. № 221).

7. Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв’язок.

Кримінальна відповідальність за переривання вагітності настає лише в тих випадках, коли винний знав, що потерпіла була вагітною, та коли воно спричинилося внаслідок дій винного, а не патологічних властивостей організму потерпілої.

8. Тілесне ушкодження визнається тяжким, якщо воно спричинило потерпілому непоправне знівечення обличчя.

Знівеченим обличчя вважається тоді, коли воно має неприємний, огидний зовнішній вигляд, не властивий нормальному людському обличчю (наприклад, відсутність носа, губ, вуха, наявність глибоких численних шрамів).

Під виправністю ушкодження вважається значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних заходів (застосування ліків, масажу тощо). Коли ж для усунення необхідне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття юридичне, а не медичне. Він визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або непоправним.

Знівеченими при тілесних ушкодженнях можуть бути тільки обличчя (передня частина голови і верхня частина шиї), а не інші частини тіла.

9. За наявності хоча б однієї із вказаних ознак тілесні ушкодження визнаються тяжкими і кваліфікується за ч.1 ст.121. Наявність у скоєному винним кількох із цих ознак на кваліфікацію його дій не впливає (але враховується при визначенні міри покарання).

10. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.121, характеризується умисною формою вини. Умисел може бути як прямим, так і непрямим.

11. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень в стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст.123, а при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, – за ст.124.

12. Частина 2 ст.121 передбачає п’ять кваліфікуючих ознак тяжкого тілесного ушкодження, які є обтяжуючими обставинами:

– вчинене способом, що має характер особливого мучення;

– вчинене групою осіб;

– вчинене на замовлення;

– вчинене з метою залякування потерпілого та інших осіб;

– якщо воно спричинило смерть потерпілого.

13. За частиною 2 ст.121 кваліфікуються дії винного, якщо тяжкі тілесні ушкодження (перелічені у ч.1 ст.121) вчинені способом, що має характер особливого мучення.

Заподіяння особливого мучення передбачає, що потерпілому спричиняють тяжкі страждання, для чого спеціально діють таким чином, щоб заподіяти, причинити нестерпну фізичну біль. Це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії; дії, що полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, діяння термічних факторів та інші аналогічні дії.

Під час судово-медичної експертизи експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння особливого мучення, тому що це не входить до його компетенції. Він лише встановлює наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їх дії та ступінь тяжкості.

Питання про те, чи були певні дії мученням, вирішують слідство і суд. Для цього треба довести, що винний умисно діяв таким чином, маючи на меті заподіяти потерпілому особливі страждання, спричинити особливу фізичну біль.

14. За частиною 2 ст.121 діяння кваліфікується як вчинене групою осіб (тобто двома і більше), коли всі учасники групи, в тому числі і без попередньої змови між собою, мали намір заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (див. коментар до ч.1 ст.28). При цьому нанесення тяжкого тілесного ушкодження групою осіб можливо як з прямим, так і з непрямим умислом.

15. Під заподіянням тяжких тілесних ушкоджень на замовлення треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовником). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження або угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується заподіяти потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального (сплата винагороди та ін.) чи нематеріального характеру: допомога у працевлаштуванні, вирішення певних життєвих проблем та ін. або ж не вчиняти їх (див. коментар до ст.115).

16. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб.

Йдеться про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим або іншим учасникам кримінального судочинства (наприклад, особам, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів) з метою їх залякування.

Під залякуванням розуміється спричинення потерпілому, свідку або іншим особам тяжких тілесних ушкоджень з метою створення перешкод для виконання громадянського обов’язку давати свідчення (вчинення таким способом тиску з метою примушення потерпілого до відмови від дачі показань або до дачі неправдивих показань).

17. Тяжке тілесне ушкодження кваліфікується за ч.2 ст.121, якщо внаслідок нього була спричинена смерть потерпілого.

З суб’єктивної сторони заподіяння тяжких тілесних ушкоджень характеризується умисною формою вини, а спричинення смерті потерпілого – необережністю. Якщо смерть потерпілого сталася внаслідок необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, діяння кваліфікуються як вбивство через необережність (ст.119).

18. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, за деякими ознаками схоже на умисне вбивство. Розмежування цих злочинів проходить за суб’єктивними ознаками: за спрямованістю умислу і за змістом його інтелектуального моменту.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкодження до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має (див. п.22 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” від 7 лютого 2003 р. № 2).

19. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень під час вимагання кваліфікується за ч.4 ст.189 і додаткової кваліфікації за ст.121 не потребує.

Не потребують додаткової кваліфікації і дії, передбачені ч.3 ст.345, – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам у зв’язку із виконанням цим працівником службових обов’язків, а також ч.3 ст.346, ч.3 ст.350 та ін.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів – за ст.121 і ч.3 ст.365 (див. п.11 постанови ПВСУ “Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. № 15).

Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ст.121 і 296.

20. Суб’єктом заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень є особи, яким до вчинення злочину виповнилося 14 років.