Стаття 88. Правові наслідки судимості

Нова редакція ст. 88 ККУ з Коментарями.

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Коментар до ст. 88 КК України

1. Засудження особи з призначенням їй покарання у встановлених законом випадках утворює судимість.

Судимість — це особливий правовий стан особи (статус), що тягне за собою істотні правові обмеження:

— у виборі професії (виду діяльності) і місця проживання;

— в обов’язкові повідомляти про судимість в офіційних документах, а також кримінально-правові наслідки у разі вчинення особою нового злочину.

2. Судимість є перешкодою звільнення особи від кримінальної відповідальності за підставами ст. ст. 45—47 КК; є кваліфікуючою ознакою вчинення нового злочину, наприклад, у ст. 134, 201 КК, ч. 2 ст. 204 КК, ст. 296 КК та ін.; є підставою для посилення покарання — п. 1 ст. 67 КК; впливає на призначення виду виправно-трудової установи відбування покарання, є перешкодою умовно-дострокового звільнення від покарання (ст. 81 КК України). Такі обмеження та правові наслідки судимості особа має лише протягом часу встановленого законом.

Інший коментар до статті 88 Кримінального кодексу України

1. Судимість — це особливий правовий стан особи, який виникає у зв’язку а постановленням обвинувального вироку і призначенням покарання та тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання.

На відміну від ст. 55 Кримінального кодексу 1960 року, в ч. 1 ст. 88 чинного Кодексу визначаються межі такого правового стану особи: з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Лише протягом цього періоду, на який засуджений визнається судимим, і лите в передбачених заковом випадках діють несприятливі наслідки судимості, які мають як кримінально-нравовий, так і загально-правовий характер.

2. Згідно з ч. 2 ст. 88 судимість має правове значення у випадку вчинення судимою особою нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

При наявності в особи не погашеної і не знятої судимості та вчиненні нового злочину для неї настають певні кримшальио-правові наслідки, які полягають у наступному:

— наявність судимості при призначенні покарання за новий злочин, як правило, визнається обставиною, яка обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67);

— у передбачених законом випадках судимість при вчиненні однорідного злочину перетворює основний (простий) його вид у кваліфікований (наприклад, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 189).

Таким чином, наявність судимості в разі вчинення особою нового злочину має правове значення для кваліфікації злочинних дій цієї особи, а також може впливати на міру покарання, яку визначає суд за вчинений новий злочин.

3. Судимість має правове значення і в інших випадках, передбачених законом.

Так, наявність попередньої судимості може збільшувати мінімальну частину покарання, що підлягає обов’язковому відбуванню, при вирішенні питань про умовно-дострокове звільнення особи від покарання та заміну невідбутої частини покарання більш м’яким (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. 4 ст. 82).

Судимість також впливає на розмір застави як запобіжного заходу, передбаченого п. 3і ст. 149 КПК України. Цей розмір не може бути меншим п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 154 КПК України).

4. Крім зазначеного, наявність судимості тягне за собою і такі загально-правові наслідки, як неможливість займатися певними видами професійної діяльності.

Зокрема, особа, яка має судимість, не може бути суддею (ч. 6 ст. 7 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р.); адвокатом (ч. 2 ст. 2 Закону України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 р.); нотаріусом (ч. 1 ст. З Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р.); судовим експертом (ч. 2 ст. 11 Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р.).

Особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину, не приймаються і на службу в міліцію (ч. З ст. 17 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р.). Такі особи не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури (ч. 6 ст. 46 Закону України “Про прокуратури” від 5 листопада 1991 р.); не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі або його апараті (ст. 12 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.), оскільки судимість “несумісна з заняттям посади”.

Не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємств незалежно від форми власності, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини. Такі обмеження передбачені ч. 5 ст. 2 Закону України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. Відповідно до ч. З ст. 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

5. Крім того, наслідком судимості може бути позбавлення засудженої особи певних пільг. Зокрема це передбачено ч. 6 ст. 31 Закону України “Про державну службу”.

6. Ч. З ст. 88 визначає коло осіб, які вважаються такими, що не мають судимості.

До них відносяться:

а) особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання, злочинність і караність якого усунута законом.

7. До зазначених у пункті “а” відносяться особи, які на підставі ст. 49 звільняються від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення ними злочину і до дня набрання вироком законної сили минули строки, наведені у вказаній статті..

8. Такими, що не мають судимості, визнаються і особи, які звільнені від кримінальної відповідальності на підставі: ст. 45 — у зв’язку з дійовим каяттям; ст. 46 — у зв’язку з примиренням винного з потерпілим; ст. 47 — у зв’язку з передачею особи на поруки, але за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку; ст. 48 — у зв’язку зі зміною обстановки.

Такими, що не мають судимості, вважаються особи, звільнені від покарання на підставі ст. 80 — у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, ст. 84 — за хворобою (пункт “б”).

9. До зазначених у пункті “в” осіб відносяться особи, які звільнені від відбування покарання або ті, що відбули покарання за діяння, караність яких законом усунуто.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень на підставі ч. 2 ст. 74 звільняються від покарання (основного і додаткового) особи, засуджені за Кримінальним кодексом 1960 року за діяння, відповідальність за які не передбачена новим Кодексом.

Такі особи відповідно до ч. З ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості.

Чинним Кодексом не передбачена кримінальна відповідальність за ряд злочинів, а тому особи, засуджені за ст. 108, 110, 134, 125, 126, 1472, 1473, 149, 154, 155, 156, 157, 159, 159, 169, 176, 183, 183, 187, 187, 189, 189, 193, 199, 202, 206 (ч. 1), 208, 208, 229, 237 Кримінального кодексу 1960 року, підлягають звільненню від покарання на підставі ч. 2 ст. 74 чинного Кодексу і визнаються такими, що не мають судимості.

10. Відповідно до ч 4 ст. 88 такими, що не мають судимості, визнаються особи, що були реабілітовані відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р.