Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці

Нова редакція ст. 271 ККУ з Коментарями.

1. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, –

карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, –

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

Коментар до ст. 271 КК України

1. Конституцією України гарантуються всім належні, безпечні і здорові умови праці (ст. 43 КК України).

2. Діяння, передбачене ст. 271 КК посягає на безпечні умови праці. Згідно з Законом України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України.— 1992.— № 49.— Ст. 668) всім працівникам державних і громадських підприємств і організацій повинні бути забезпечені безпечні умови праці.

3. Об’єктивно діяння, передбачені ст. 271 КК полягають у порушенні правил техніки безпеки, правил промислової санітарії або інших правил охорони праці. Стаття 271 КК містить бланкетні (ті, що відсилають до інших актів) нор-ми; і тому в кожному конкретному випадку настання на підприємстві чи в організації нещасних випадків з людьми (загибель, заподіяння тілесних ушкоджень) необхідно встановлювати конкретні правила, що були порушені.

4. За ч. 1 ст. 271 КК відповідальність настає за порушення встановлених правил, яке заподіяло шкоду здоров’ю працівникам підприємства, організації, внаслідок порушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії.

5. За ч. 2 ст. 271 КК відповідальність настає у випадках, коли порушення правил техніки безпеки чи промислової санітарії або інших правил охорони праці спричинило нещасні випадки з людьми (смерть, тілесні ушкодження, втрата працездатності тощо), або інші тяжкі наслідки (захворювання людей, великі матеріальні збитки тощо).

6. Суб’єктивно порушення правил охорони праці вчинюється необережно. При умисному поставленні робітника в такі умови праці, в яких йому була заподіяна смерть або тілесні ушкодження, відповідальність винної особи настає за злочини проти особи.

7. Відповідальними за ст. 271 КК є посадові особи, які за посадою зобов’язані забезпечити на певній ділянці роботи безпечні умови праці, а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які зобов’язані були згідно з законом забезпечити безпечні умови праці на своєму підприємстві.

Інший коментар до статті 271 Кримінального кодексу України

1. Частиною 4 ст.43 Конституції України кожному громадянину гарантовано право на належні, безпечні та здорові умови праці . Одним із засобів забезпечення цього права є охорона праці. Згідно зі ст.1 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р. (в редакції Закону від 21 листопада 2002 р.), охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці регулює відносини між роботодавцем та працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці на всій території України. Як зазначено у ст.6 Закону України “Про охорону праці”, умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека праці. Це такий стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних або шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень (п.14 ДСТУ 2293-99 “Охорона праці. Терміни та визначення основних понять”). Додатковими безпосередніми об’єктами виступають здоров’я та життя особи.

3. Потерпілим від злочину визнається особа, яка має постійний або тимчасовий правовий зв’язок з відповідним підприємством, установою, організацією чи з діяльністю громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності. Такий зв’язок може встановлюватися трудовим договором (контрактом), цивільно-правовим договором, предметом якого є виконання певної роботи чи певний матеріальний результат виконаної роботи (договір підряду, договір про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт), нормативно-правовими актами розпорядчого характеру тощо.

Особи, які не пов’язані з даним підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем (замовники, покупці, сторонні особи, які випадково опинилися на території підприємства або мешкають поблизу нього), не можуть визнаватися потерпілими від цього злочину. У випадку заподіяння таким особам шкоди в результаті злочинних порушень вимог законодавства про охорону праці дії осіб, винних у такому порушенні, треба кваліфікувати як злочини проти особи чи злочини у сфері службової діяльності.

4. Об’єктивна сторона злочину передбачає наявність трьох елементів:

– порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці;

– заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч.1 ст.271) або спричинення загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч.2 ст.271);

3) причинового зв’язку між порушенням зазначених вимог законодавства та наслідками, які настали.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці може бути здійснене як шляхом дії, так і бездіяльності. Під порушенням треба розуміти недотримання або неналежне дотримання вимог безпеки та гігієни праці і виробничого середовища. Порушення може виявлятися у відсутності відповідного інструктажу з охорони праці, відсутності або несправності спеціальних пристроїв для безпечної роботи машин, механізмів, електромереж, засобів індивідуального захисту (маски, окуляри, спеціальний одяг та взуття тощо), незадовільному гігієнічному стані робочих місць та виробничих приміщень та ін.

5. Поняттям “законодавчі та інші нормативно-правові акти про охорону праці” охоплюються акти вищого законодавчого органу (Закони України “Про охорону праці”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р., Кодекс Законів про працю України, інші закони України), акти Президента України; акти Кабінету Міністрів України; міжнародні договори; акти центральних органів виконавчої влади (Державного комітету України з нагляду за охороною праці, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного комітету з питань будівництва та архітектури України, Головного санітарного лікаря України та ін.), акти місцевих органів виконавчої влади, акти підприємств, установ, організацій.

Вимоги охорони праці різноманітні. За спрямованістю їх можна розділити на загальні і спеціальні. Загальні – це вимоги, які стосуються працівників усіх галузей виробництва і невиробничої сфери і мають значення для всіх підприємств, установ, організацій; спеціальними є вимоги безпеки для окремих галузей чи окремих видів робіт.

Порушення спеціальних вимог безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або радіаційної безпеки, правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд, не охоплюються ст.271 і потребують кваліфікації за ст. 272-275.

Диспозиція ст.271 є бланкетною і для визначення наявності в діянні особи складу даного злочину необхідно встановити, вимоги яких саме нормативно-правових актів про охорону праці порушено з обов’язковою вказівкою на конкретну статтю, пункт, параграф, і з’ясувати зміст порушеної вимоги.

6. Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у ст.271 наслідків.

7. Поняттям “шкода здоров’ю потерпілого” (ч.1 ст.271) охоплюються випадки заподіяння особі легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження (див. коментар до ст.122, 125).

Під загибеллю людей (ч.2 ст.271) треба розуміти заподіяння смерті одній чи декільком особам.

Поняттям “інші тяжкі наслідки” охоплюється заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній особі (див. коментар до ст.121) або середньої тяжкості тілесного ушкодження двом чи більше особам.

Порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно заподіяло майнову шкоду підприємству, установі, організації, громадянину-підприємцю, стороннім особам без спричинення шкоди здоров’ю чи життю працівника, не утворює злочину, передбаченого ст.271. У такому випадку винувата особа буде нести адміністративну, дисциплінарну чи цивільно-правову відповідальність, а за наявності підстав – за іншими статтями КК.

У разі одночасного спричинення службовою особою шкоди здоров’ю чи життю працівника, передбаченої ст.271, та майнової шкоди підприємству, установі, організації, громадянину-підприємцю чи стороннім особам вчинене необхідно кваліфікувати, за наявності підстав, за сукупністю злочинів, передбачених ст.271 та ст.367.

8. Причиновий зв’язок між порушенням вимог законодавства про охорону праці і зазначеними у ст.271 наслідками є обов’язковим елементом об’єктивної сторони злочину. При його встановленні необхідно враховувати те, що у багатьох випадках таких порушень розвиток причинового зв’язку має ускладнений характер – він може опосередковуватися дією механічних, хімічних, природних факторів, діяннями потерпілого чи третіх осіб тощо. У таких випадках, коли для вирішення питання про наявність причинового зв’язку необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання, суд призначає експертизу.

9. Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини у виді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості щодо наслідків. Саме ж порушення вимог законодавства про охорону праці може бути вчинене як умисно, так і необережно.

При умисному заподіянні шкоди життю чи здоров’ю працівника внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці вчинене необхідно кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров’я.

10. Суб’єктом злочину є службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладені обов’язки забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці.

У разі порушення вимог законодавства про охорону праці іншими службовими особами, які не мають такого обов’язку, вони, з урахуванням обставин справи, можуть нести відповідальність за злочини у сфері службової діяльності або за злочини проти життя та здоров’я особи.

Порушення вимог законодавства про охорону праці працівником, що не має ознак спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ст.271, якщо таке порушення спричинило шкоду здоров’ю чи життю потерпілого, утворює склад злочину проти життя чи здоров’я.