Нова редакція ст. 222 ККУ з Коментарями.

1. Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак кримінального правопорушення проти власності –

карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, –

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Коментар до ст. 222 КК України

1. Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у наданні підприємцями завідомо неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг по податках (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кредитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

2. Кредити, дотації, субвенції — це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансове» слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли витрати на її виробництво перевищують доход від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулювання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція — це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума субвенції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит — це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою відсотків за її надання.

3. За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і приватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діяння кваліфікується за ст. 222 за відсутністю ознак розкрадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласнити ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання державного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і використанням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 КК і ч. 2 ст. 358 КК не утворює. Все вчинене охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфікація злочину за ст. 366 КК і ч. З ст. 358 КК не потрібна.

4. Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподіяння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння кваліфікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не закінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або з неї ще не знйта і не погашена судимість за перший злочин.

5. За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п’ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК України).

6. Надання службовою особою суб’єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій інспекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів — шахрайство з фінансовими ресурсами і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого податку у сімсот п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку вчинене кваліфікується лише за ч. 2 ст. 222 КК.

7. Будь-яке шахрайство і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.

8. Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурсами є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Інший коментар до статті 222 Кримінального кодексу України

1. Об’єктом злочину є фінансова діяльність держави та суб’єктів господарської діяльності.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується діями – наданням вказаними у ч.1 ст.222 особами у будь-якій формі органам державної влади, органом влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам (кредитним установам, що визнаються такими Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р.; різним фондам, підприємствам та іншим суб’єктам господарської діяльності – юридичним особам чи громадянам-підприємцям, громадянам, а також будь-яким іншим кредиторам) (далі по тексту – органам державної влади, місцевого самоврядування, кредиторам) завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з податків.

3. Дотації, субсидії і субвенції – види, як правило, грошової допомоги, яка надається державою в особі її центральних чи місцевих органів влади (законодавчої чи виконавчої) за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів, а також допомога, що надається суб’єктами господарської діяльності, різними фондами, в тому числі благодійницькими, і окремими громадянами за рахунок власних коштів суб’єктам господарської діяльності, громадським організаціям, об’єднанням громадян тощо. Дотації, субсидії і субвенції можуть надаватись і в натуральній формі.

Дотація – вид грошової допомоги, яка надається, як правило, збитковим підприємствам з боку держави з метою покриття затрат, що не покриваються виручкою від реалізації виробленої продукції, тобто підприємствам, планові затрати на виробництво продукції чи надання послуг у яких перевищують доходи від реалізації виробленої продукції і наданих послуг. Частиною 1 ст.16 ГК передбачено, що держава може надавати дотації суб’єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб’єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом. Видом дотацій є компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі, які можуть здійснюватись державою згідно з ч.2 ст.16 ГК. Підстави та порядок застосування зазначених засобів державної підтримки суб’єктів господарювання визначаються законом (ч.3 ст.16 ГК).

Субсидія – підтримка, допомога, що надається без будь-яких конкретних умов і незалежно від фінансового стану суб’єктів, яким вона надається.

Субвенція – допомога, що надається для фінансування певних конкретних програм, проектів, що схвалюються суб’єктами, які надають допомогу. На відміну від дотації і субсидії, субвенція підлягає поверненню у разі використання наданої допомоги не за її цільовим призначенням.

Кредит – це позика в грошовій чи товарній формі, надана кредитором на умовах повернення у певний строк і, як правило, із виплатою відсотків за користування ним. Вид кредиту, з метою одержання якого надається завідомо неправдива інформація, для кваліфікації дій за ст.222 значення не має.

Згідно з п.1.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” кредит – це “кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики”.

Під товарним кредитом розуміються товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток. Різновидами товарного кредиту є торгівля у розстрочку – господарська операція, яка передбачає продаж товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під відсоток (див. п.1.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”), а також фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів, з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю (п.1.18.2 Закону).

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, – це кошти, які залучаються юридичною особою – боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів (пп. 1.11.3 Закону).

Інвестиційний податковий кредит – це відстрочка сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку через загальне зростання прибутку, що буде отримано внаслідок реалізації інноваційних програм (пп. 1.11.4 Закону).

Фінансовий кредит – це кошти, які надаються банком або небанківськими фінансовими установами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під відсоток. Фінансовий кредит надається, як правило, лише під заставу майна. Різновидом кредиту під заставу є ломбардні операції – операції фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей (п.1.14 Закону).

У Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під відсоток (п.3 ч.1 ст.1 Закону).

Різновидом фінансового кредиту треба розглядати і інноваційний кредит – кошти, надані платнику податку з Державного інноваційного фонду (до його ліквідації згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573/99) на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів у порядку, визначеному КМУ.

Згідно із п.9 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 21 грудня 2000 р. податковими органами може надаватись відстрочення та розстрочення податкових зобов’язань.

Статтею 35 Закону України “Про бюджетну систему України” від 5 грудня 1990 р. в редакції від 29 червня 1995 р. передбачалась можливість надання суб’єктам господарської діяльності бюджетних позичок. Бюджетні позички є видом кредиту, що надавався за рахунок бюджетних коштів. Законом України “Про Державний бюджет України на 2000 рік” від 17 лютого 2000 р. (ст.49) надання бюджетних позичок суб’єктам підприємницької діяльності було заборонено. Законом України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 7 грудня 2000 р. (ст.28) було заборонено надання будь-яким суб’єктам господарювання позичок за рахунок коштів Державного бюджету України, крім тих, що встановлені цим Законом. Законом України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня 2001 р. передбачено надання бюджетних позичок внаслідок погашення державою гарантійних зобов’язань у разі невиконання юридичними особами своїх зобов’язань щодо погашення та обслуговування кредитів, залучених під державні гарантії, та кредитів селянським (фермерським) господарствам, які можуть надаватись за рахунок джерел, визначених Законом. Указом Президента України ”Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері” від 25 грудня 2001 р. на Раду міністрів АРК, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації накладено обов’язок не допускати надання з місцевих бюджетів позичок і кредитів юридичним та фізичним особам.

БК, прийнятий 21 червня 2001 р., прямо не визначає порядок надання бюджетних позичок, хоча цей термін у ньому вживається (ч.4 ст.17, п.22 ч.1 ст.2).

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. під банківським кредитом розуміє будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (абз.7 ст.2 Закону). Надання безпроцентних кредитів банками забороняється, за винятком передбачених законом випадків (ч.8 ст.49 Закону).

У Положенні НБУ “Про кредитування” (втратило чинність) згідно з постановою правління НБУ від 18 лютого 2004 р. № 54), затвердженим постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Під кредитом розумівся позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Основними умовами надання банківського кредиту, які повинні передбачатись кредитним договором, є забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість. Пункт 2 ст.2 названого Положення передбачав, що суб’єктами господарської діяльності, а також фізичними особами можуть використовуватися такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо.

Іпотечний кредит – правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки щодо нерухомого майна, об’єктів незавершеного будівництва, прав на нерухомість та користування нею, а також майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено (див. абз.4 ч.1 ст.1, ч.1 ст.5 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 р.).

Пільги щодо податків – повне чи часткове звільнення від сплати всіх чи окремих податків залежно від виду суб’єкта господарської діяльності та виду господарської діяльності (див.:, наприклад, п.7.12.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; абз. 4, 5 п.2 ст.1 Закону “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 р., згідно з яким роботодавці підприємств та організацій громадських організацій інвалідів звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття у частині витрат на оплату праці найманих працівників – інвалідів, якщо кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків сум витрат на оплату праці, а роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС взагалі звільняються від сплати таких внесків).

4. Злочин, передбачений ч.1 ст.222, належить до злочинів з формальним складом і є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації, незалежно від того, чи вдалося їй у такий спосіб одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити або пільги щодо податків (див. абз.1 п.21 постанови ПВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3).

5. Предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.222 є інформація, що надається органам державної влади, органам влади АРК, органам місцевого самоврядування, банкам чи іншим кредиторам. При цьому така інформація має бути завідомо неправдивою за своїм змістом і має бути такою, що обумовлює можливість прийняття чи неприйняття рішення про надання кредитів, пільг щодо податків, субсидій, субвенцій, дотацій. Така інформація може стосуватись будь-яких сторін господарської діяльності суб’єкта господарської діяльності чи громадянина-підприємця. ПВСУ роз’яснює, що завідомо неправдивою є “така інформація, яка могла бути або стала підставою для прийняття рішення про надання відповідному суб’єкту субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (коли не зазначено в документах, наданих банку для одержання кредиту, що є інший неповернений кредит, або завідомо неправдиво вказано мету використання коштів, які особа має одержати як дотацію, субсидію, субвенцію тощо)” (див. абз.2 п.21 вказаної постанови). За наявності підстав такі дії можуть кваліфікуватися за ст.366.

Завідомо неправдива інформація може стосуватися фінансової платоспроможності суб’єкта господарської діяльності. Наприклад, з метою одержання кредиту приховується наявність стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, а з метою одержання дотації, субсидії чи субвенції, навпаки, подається завідомо неправдива інформація про стійку фінансову неспроможність. Подання завідомо неправдивої інформації щодо фінансової платоспроможності з метою одержання кредитів, дотацій, субсидій, субвенцій чи пільг щодо податків має кваліфікуватися за ст.222 та ст.218 чи ст.220 за наявності всіх інших ознак злочинів, передбачених цими нормами.

6. Шахрайство з фінансовими ресурсами необхідно відмежовувати від розкрадання чужого майна. Розмежувальними ознаками злочинів є ознаки їх суб’єктивної сторони – зміст умислу, мотив, мета та момент їх виникнення. Як розкрадання чи замах на розкрадання майна кредитора дії мають кваліфікуватися у разі, коли на момент надання відповідної завідомо неправдивої інформації з метою його одержання у особи був намір привласнити одержані кошти. Кошти чи майно, одержані суб’єктом господарської діяльності як кредити, дотації, субсидії чи субвенції, переходять у його власність з моменту їх фактичного одержання. Якщо після їх одержання у службової особи суб’єкта господарської діяльності, який їх отримав, виникає умисел на їх привласнення, то привласнення одержаних коштів (майна) має кваліфікуватися як розкрадання майна цього суб’єкта господарської діяльності. Якщо з метою розкрадання кредитних коштів створюються “фіктивні” підприємства, за наявності підстав такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю зі ст.205. Фіктивне підприємництво у подібних випадках є способом шахрайського обману. Якщо у особи був умисел на привласнення лише частини одержаних кредитних коштів, а іншу частину вона мала намір повернути, її дії утворюють сукупність розкрадання та, за наявності підстав, шахрайства з фінансовими ресурсами в частині привласнених (розкрадання) та неповернених коштів (шахрайство з фінансовими ресурсами).

7. Підроблення документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей і надання таких документів органам державної влади, місцевого самоврядування, банкам та іншим кредиторам кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст.222 та ст.358 чи ст.366.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – незаконного одержання дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів чи пільг щодо податків. При цьому винний усвідомлює, що інформація, яка ним надається кредиторам, є завідомо недостовірною і від змісту наданої інформації залежить прийняття рішення про надання дотацій, субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо податків.

9. Коло суб’єктів злочину альтернативно визначено безпосередньо в диспозиції ч.1 ст.222.

Громадянин-підприємець – це фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка зареєстрована в порядку, встановленому законом, як суб’єкт підприємництва (підприємець) без статусу юридичної особи, і здійснює самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (див.: ст.50 ЦК, ст.42, 128 ГК).

Засновником (співзасновником) суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи є громадянин чи юридична особа, який (яка) самостійно чи спільно з іншими громадянами чи юридичними особами створив (створила) суб’єкта господарської діяльності – юридичну особу. Суб’єктом господарської діяльності – юридичною особою є юридична особа, створена і зареєстрована до 1 липня 2004 р. в порядку, передбаченому ст.8 Закону України “Про підприємництво”, на яку поширювалась дія Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., а після 1 липня 2004 р. – в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 р. Власником (співвласником) суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи є громадянин чи інша юридична особа, який (яка) набув (набула) права власності на діючого суб’єкта господарської діяльності будь-яким способом. Засновник (співзасновник) суб’єкта господарської діяльності є одночасно і його власником (співвласником), а власник (співвласник) суб’єкта господарської діяльності може і не бути його засновником.

Згідно із чинним законодавством засновниками (співзасновниками) і власниками (співвласниками) суб’єктів господарської діяльності – юридичних осіб можуть бути інші юридичні особи. Якщо юридична особа є єдиним засновником іншої юридичної особи – суб’єкта господарської діяльності, останній іменується дочірнім підприємством. При наданні завідомо недостовірної інформації засновником (власником) суб’єкта господарської діяльності – юридичною особою, суб’єктом злочину має визнаватись службова особа цієї юридичної особи, що подала таку інформацію. Логіко-граматичне тлумачення тексту диспозиції ч.1 ст.222 свідчить, що законодавець не обмежує поняття “засновник” та “власник” лише громадянами.

Якщо засновником чи власником суб’єкта господарської діяльності є інша юридична особа, то при наданні такою юридичною особою завідомо неправдивої інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків суб’єктом господарської діяльності, засновником чи власником якого вона є, суб’єктами злочину мають визнаватись службові особи, засновники чи власники такої юридичної особи.

Зареєстровані об’єднання громадян з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств (див. ст.24 Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р.). Якщо об’єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством – суб’єктом господарювання дотацій, субсидій, субвенцій, пільг щодо податків, кредитів, то службова особа такого об’єднання, яка надала таку інформацію, може визнаватись суб’єктом передбаченого ст.222 злочину.

Не можуть визнаватись суб’єктами злочину фізичні особи, що не зареєстровані як суб’єкти підприємництва, а також службові особи юридичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, які для одержання кредитів, субсидій та пільг щодо податків надали зазначеним у диспозиції ч.1 ст.222 органам завідомо недостовірну інформацію.

10. Частиною 2 ст.222 передбачена відповідальність за два кваліфікованих види цього злочину: 1) вчинення його повторно (див. ст.32 та коментар до неї) або 2) завдання злочином великої матеріальної шкоди (згідно з приміткою до ст.218 нею є та, яка у п’ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Даний вид злочину вважається закінченим з моменту фактичного заподіяння великої матеріальної шкоди державі або кредиторові. При вчиненні злочину у формі одержання пільг щодо податків він вважається закінченим з моменту ненадходження коштів до бюджетів чи державних цільових фондів, а саме з наступного дня після настання строку, до якого мав бути сплачений податок, збір чи інший обов’язковий платіж, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, а коли закон пов’язує цей строк із виконанням певної дії, – з моменту фактичного ухилення від їх сплати (див. абз.1 п.15 постанови ПВСУ “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 8 жовтня 2004 р. № 15).

11. Матеріальна шкода державі чи кредиторові може бути заподіяна в результаті використання дотацій, субсидій, субвенцій не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Дії, якими заподіюється матеріальна шкода державі чи кредиторові, можуть утворювати склади самостійних злочинів і, за наявності підстав, кваліфікуватися за сукупністю із ч.2 ст.222. Наприклад, нецільове використання державних коштів, одержаних як дотацію, субсидію чи субвенцію, є однією із форм вчинення злочину, передбаченого ст.210, і за наявності в діях особи ознак цього злочину такі дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів – за ч.2 ст.222 та відповідною частиною ст.210. Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх повернення кредиторові не утворює розглядуваного кваліфікованого виду злочину, оскільки такими діями матеріальна шкода кредиторам не заподіюється.

12. Несплата певних обов’язкових платежів внаслідок одержання пільг щодо них в результаті надання громадянином – підприємцем чи службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації податковим органам є одночасно і ухиленням від сплати податків, відповідальність за яке передбачена ст.212. При цьому склади злочинів, передбачені ч.2 ст.222 і ч.1 та ч.2 ст.212, співвідносяться між собою як спеціальний (ст.222) і загальний (ч.1 та ч.2 ст.212). Тому ухилення від сплати податків шляхом одержання пільг щодо них, якщо розмір несплачених податків дорівнює чи перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але менше п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч.2 ст.222. Якщо ж сума умисно несплачених податків, зборів, інших обов’язкових платежів в п’ять тисяч і більше разів перевищує установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює особливо великий розмір коштів, що фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів, дії винного мають кваліфікуватися за ч.1 ст.222 та ч.3 ст.212 (див.: п.24 постанови ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3), оскільки злочин, передбачений ч.3 ст.212, є більш тяжким ніж злочин, передбачений ч.2 ст.222 (перший із них згідно зі ст.12 є тяжким, а другий – злочином середньої тяжкості), вони мають інше співвідношення – норма, передбачена ч.2 ст.222, є загальною, а ч.3 ст.212 – спеціальною щодо неї. Кваліфікація умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів на суму, що в п’ять тисяч і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, шляхом надання завідомо неправдивих відомостей з метою одержання пільг щодо податків, і за ч.1 ст.222 зумовлена тим, що надання таких відомостей є способом умисного ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів у особливо великих розмірах.