Нова редакція ст. 219 ККУ з Коментарями.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, –

карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. У статтях 219, 222 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар до ст. 219 КК України

1. Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Відомості Верховної .Ради.— 1999.— № 42—43.—Ст. 378), банкрутством визнається встановлена арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Фінансовою неспроможністю називається неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами.

2. Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпілого — суб’єкта підприємницької діяльності, якщо такими діями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

3. Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину — злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Відповідальними за доведення до банкрутства є власники або посадові особи суб’єкта підприємницької діяльності.

5. Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корисливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

6. Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 219 Кримінального кодексу України

1. Про поняття “банкрутство”, “стійка фінансова неспроможність”, “кредитор”, “боржник”, “суб’єкт банкрутства”, “суб’єкт господарської діяльності” – див.: п.1, 2, 3, 4 коментаря до ст.218.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується наявністю трьох обов’язкових ознак:

– діяння, спрямованого на створення чи збільшення існуючої фінансової заборгованості (неплатоспроможності) суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи;

– наслідків у вигляді стану стійкої фінансової неспроможності та великої матеріальної шкоди державі чи іншим кредиторам;

– причинового зв’язку між діянням і наслідками.

Злочин може бути вчинений як шляхом активних дій (укладення завідомо невигідних договорів; прийняття на себе чужих боргів; розтрата майна, його привласнення; штучне створення боргів, наприклад, умисна несвоєчасна сплата податків з метою накладення на суб’єкта господарської діяльності штрафних санкцій тощо), так і шляхом бездіяльності (невчинення дій по поверненню боргів боржниками суб’єкта господарської діяльності, наприклад, непред’явлення претензій, позовів тощо; умисне невиконання обов’язків по здійсненню управління господарською діяльністю суб’єкта господарської діяльності; потурання розкраданням майна суб’єкта господарської діяльності тощо), або ж поєднанням як дій, так і бездіяльності.

Якщо такі дії (бездіяльність), що є способом доведення до банкрутства, містять ознаки інших самостійних складів злочинів (розкрадання майна, зловживання владою чи службовим становищем, службова недбалість, одержання хабара тощо), вони мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів – за ст.219 та відповідною статтею КК.

3. За конструкцією склад злочину є складним – це злочин із двома наслідками. Перший наслідок – стан стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи, другий – велика матеріальна шкода державі чи кредиторам. Наслідки у вигляді великої матеріальної шкоди можуть бути лише матеріального характеру. Заподіяння матеріальних збитків державі чи кредиторам у розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян має визнаватись великою матеріальною шкодою.

4. Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у диспозиції ст.219 наслідків.

5. З суб’єктивної сторони злочин характеризується наявністю не лише прямого умислу до наслідку у вигляді стійкої фінансової неспроможності, а й обов’язковими спеціальними мотивами і метою. До наслідків у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам психічне ставлення може бути і у вигляді непрямого умислу або злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. Якщо до наслідків у вигляді заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторам матиме місце прямий умисел, то такі її дії повинні діставати самостійну кримінально-правову оцінку і кваліфікуватися за ст.219 та відповідною статтею КК (наприклад, за ст.192, 364 чи 365). Метою вчинення дій є створення стану стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємництва. Мотиви вчинення злочину вказані у ст.219:

– корисливі мотиви;

– інша особиста заінтересованість;

– інтереси третіх осіб.

Корисливі мотиви будуть у разі вчинення передбачених ст.219 дій для особистого збагачення (одержання майна чи майнових прав) чи уникнення матеріальних затрат за виконані роботи, надані послуги тощо. Як вчинення злочину із інших особистих інтересів чи в інтересах третіх осіб може кваліфікуватись вчинення передбачених ст.219 дій з мотивів помсти власнику (власникам) суб’єкта господарської діяльності, допомоги іншим особам усунути дану юридичну особу як конкурента з ринку, виконання замовлення інших осіб, в тому числі за винагороду, зменшення вартості майна суб’єкта господарської діяльності до чи в процесі приватизації для його придбання за меншою ціною, догодити родичам, близьким, знайомим, керівникам тощо.

6. Суб’єктом злочину є особа, що досягла 16-річного віку, яка є засновником або власником суб’єкта господарської діяльності – юридичної особи чи його службовою особою, а також службова особа, засновник чи власник іншої юридичної особи, яка є власником даного суб’єкта господарської діяльності. Суб’єктами злочину можуть бути і службові особи органів, уповноважених управляти державним, комунальним майном, якщо зазначені у ст.219 дії вчинено щодо суб’єктів господарської діяльності державної та комунальної власності.

Власник суб’єкта господарської діяльності – це або 1) фізична особа, яка є його одноосібним власником (приватне підприємство) чи співвласником (підприємство, засноване на колективній формі власності – господарське товариство, кооператив та ін.), або 2) юридична особа, яка самостійно створила іншого суб’єкта господарської діяльності (дочірнє підприємство), у разі, якщо форма власності такої особи недержавна, чи набула право власності на іншого суб’єкта господарської діяльності, або ж створила його чи набула право власності на нього спільно з іншими юридичними чи фізичними особами (співвласниками), або 3) держава чи територіальна громада в особі уповноважених ними органів щодо майна, що знаходиться у державній чи комунальній власності.