Стаття 198. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного кримінально протиправним шляхом

Нова редакція ст. 198 ККУ з Коментарями.

Заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) майна, одержаного кримінально протиправним шляхом, –

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Коментар до ст. 198 КК України

1. Стаття 198 КК передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання, зберігання чи збут майна, здобутого злочином. Заздалегідь обіцяне придбання чи збут такого майна визнається співучастю у злочині, яким це майно було здобуто.

2. Об’єктивну сторону злочину утворюють різноманітні способи і форми придбання (купівля, обмін, прийняття в дарунок, в рахунок боргу тощо), збуту (продажу, обміну, дарування тощо) чи зберігання майна. Діяння може бути вчинене у виді промислу лише у випадках придбання майна у різних злочинців, або збуту майна на користь різних злочинців, що трапляється рідко. Такі дії стають, швидше, співучастю у здобуванні майна, якщо вони вчинюються на користь одного і того самого здобувача майна, оскільки ці дії дають здобувачеві підстави сподіватися на продовження такого сприяння в реалізації майна, здобутого злочином.

3. Діяння вчинюється умисно, тобто винний усвідомлює те, що майно зазнаки здобуте злочином. Кримінальна відповідальність не настає при сумнівах, припущеннях про належність майна.

4. Відповідальність за придбання і збут майна, здобутого злочином, настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 198 Кримінального кодексу України

1. Законом від 16 січня 2003 р., яким ст.198 викладена у новій редакції, додатково передбачена відповідальність, крім за заздалегідь не обіцяне придбання, зберігання чи збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, також і за його отримання. Крім того, диспозиція статті доповнена вказівкою, що відповідальність за вчинення передбачених нею діянь настає за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

2. Предметом злочину є будь-яке майно, завідомо одержане злочинним шляхом. Це будь-які предмети – товари, речі, рухоме і нерухоме майно, твори мистецтва, історичні та культурні цінності, цінні папери, білети державних лотерей, корисна модель, промисловий зразок тощо, вартість яких може бути виражена в грошовому еквіваленті. Майно, правовий режим якого визначається законодавством України і яке вилучене з цивільного обігу на території України, може бути предметом злочину, передбаченого ст.198, за винятком випадків, коли кримінальна відповідальність за придбання або збут такого майна передбачена іншими статтями Особливої частини КК (наприклад, ст.263, 265, 307, 309, 311, 321 та ін.).

Стаття 198 передбачає кримінальну відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного іншою особою лише злочинним шляхом. Тобто одержаного як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення суспільно небезпечного діяння, що містить об’єктивні ознаки злочину, особою, яка не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене діяння через неосудність або недосягнення віку кримінальної відповідальності, або яка не може бути притягнута до кримінальної відповідальності з інших підстав (внаслідок смерті, закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності тощо).

У диспозиції ст.198 не визначений мінімальний розмір вартості майна, вчинення щодо якого зазначених у ній діянь є злочином, а тому при вирішенні питання про відповідальність особи, яка їх вчинила, необхідно керуватись положеннями ч.2 ст.11 про малозначність діяння.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у заздалегідь не обіцяному вчиненні будь-якого (чи декількох) із чотирьох діянь, альтернативно передбачених у диспозиції ст.198, щодо майна, одержаного завідомо злочинним шляхом: його 1) придбання, або 2) отримання, чи 3) зберігання, або 4) збут. Злочин має формальний склад, а тому є закінченим з моменту вчинення будь-якого із названих діянь. Послідовне вчинення таких діянь щодо одного і того ж майна повторності чи сукупності злочинів не утворює, але у формулюванні обвинувачення мають бути зазначені всі вчинені діяння. Не утворюватиме повторності чи сукупності злочинів і збут особою у декілька прийомів придбаного чи отриманого нею майна, одержаного злочинним шляхом.

Під придбанням майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, слід розуміти отримання такого майна (за недійсним правочином) у фактичне незаконне володіння на оплатній (за грошові кошти) чи компенсаційній по вартості (в обмін на інше майно, за надані послуги чи виконану роботу, прийняття в рахунок погашення боргу тощо) основі. Придбання майна є різновидом отримання майна в його широкому розумінні.

Отримання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це безоплатне, не компенсаційне одержання його за недійсним правочином у фактичне незаконне володіння (прийняття як подарунку, у спадщину, взяття в оренду або інше оплатне чи безоплатне користування, як позики чи на іншій компенсаційній основі за користування ним тощо) від особи, яка його незаконно, злочинним шляхом одержала.

Зберігання майна – це дії, пов’язані з володінням майном, одержаним злочинним шляхом іншою особою, незалежно від тривалості такого володіння. Зберігання може здійснюватись у житлі, гаражі, транспортному засобі, на підприємстві, в установі чи організації, де працює винний, тощо.

При цьому не має значення, за оплату чи безоплатно особа незаконно зберігає майно, одержане злочинним шляхом іншою особою, яка залишається фактичним незаконним володільцем такого майна.

Збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, – це, перш за все, його передача іншій особі, за плату чи на компенсаційній основі. У теорії кримінального права і на практиці під збутом розуміють і безоплатну передачу майна іншій особі – його дарування, обмін на інше майно, оплата ним наданих послуг, виконаних робіт тощо. Не є збутом передача майна іншій особі на зберігання чи у тимчасове користування у разі, коли фактичним його володільцем (незаконним власником) залишається інші особа чи особа, яка його придбала чи отримала. Для кваліфікації дій як збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, не має значення, вчинені вони особою, яка придбала чи отримала таке майно, чи вчинені іншою особою, яка його не придбавала (не отримувала), зокрема за плату, на прохання тощо, тобто незалежно від того, є чи ні фактичним його володільцем особа, що їх вчинила.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ст.198 дій.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у формі прямого умислу – особа усвідомлює, що майно завідомо одержане злочинним шляхом іншою особою, і бажає його придбати, отримати, зберігати чи збути.

Для кваліфікації злочину не має значення, чи знала особа, внаслідок яких саме злочинних дій було одержане майно. Достатньо лише усвідомлення, що майно одержане злочинним шляхом. При помилці щодо походження майна, коли одержання майна є правомірним, а особа вважає, що воно одержане злочинним шляхом, відповідальність настає за замах на злочин – за ч.2 ст.15 і 198, за винятком випадків, коли вчинене не становить суспільної небезпеки через малозначність (ч.2 ст.11).

5. Суб’єктом злочину може бути будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку, придбала, отримала, зберігала чи збула майно, одержане завідомо злочинним шляхом іншою особою. Зберігання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом особою, яка його одержала, складу злочину, передбаченого цією статтею, не утворює.

6. Склад злочину, передбачений ст.198, необхідно розмежовувати із складами злочинів, передбачених ст.209 та 396. Про відмежування аналізованого злочину від злочину, передбаченого ст.209, див. п.21 коментаря до ст.209.

Згідно з ч.6 ст.26 не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів тягнуть за собою кримінальну відповідальність у випадках, передбачених ст.198 та 396.

Злочини, передбачені ст.198 та 396, за ступенем суспільної небезпеки законодавцем визначені як злочини середньої тяжкості з однаковими видами покарання. При цьому покарання у вигляді обмеження та позбавлення волі передбачаються у санкціях їх статей однакові за розміром, а покарання у вигляді арешту за ст.198 може бути призначене на строк до шести місяців, а за ст.396 – на строк до трьох місяців.

Розмежовуються зазначені злочини, головним чином, за предметом та ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони: предметом злочину, передбаченого ст.198, є лише майно, завідомо одержане злочинним шляхом, а передбаченого ст.396 – також сам злочинець, знаряддя і засоби, використані ним для вчинення злочину, сліди злочину.

Із суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст.198, характеризується, як правило, корисливими мотивами і метою – придбати чи отримати майно, завідомо одержане злочинним шляхом, або за ціною, нижчою його вартості, а то й безоплатно взагалі, чи отримати плату за зберігання або збут такого майна. Для злочину, передбаченого ст.396, такі мотиви і мета не є характерними.

Розмежовувані склади злочинів є суміжними, а не конкуруючими, а отже, при вчиненні діянь, які є однаковими, їх кваліфікація має визначатись (обумовлюватись) мотивами та метою їх вчинення. При цьому не виключається і кваліфікація, за наявності підстав, вчинених діянь за сукупністю злочинів, передбачених ст.198 та ст.396.