Нова редакція ст. 146 ККУ з Коментарями.

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини –

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Коментар до ст. 146 КК України

1. Незаконне позбавлення волі посягає на свободу особи — на її конституційне право.

2. Незаконне позбавлення волі може об’єктивно проявлятися у різних способах і засобах — запертому приміщенні з позбавленням можливості вийти з нього, зв’язування, поміщення у спеціальне сховище тощо. Позбавлення волі, передбачене ст. 146 КК, припускає застосування до потерпілого примусу, насильства, інших дій проти його волі.

Тривалість та умови незаконного позбавлення волі на відповідальність не впливають, якщо при цьому потерпілому не було заподіяно шкоди здоров’ю.

3. Незаконне позбавлення волі, вчинене з корисливих мотивів, поєднане з заподіянням потерпілому фізичних страждань або вчинене способом небезпечним для його життя чи здоров’я, утворює кваліфікований, тобто вчинений при обтяжуючих обставинах, склад цього злочину.

4. Частина 3 ст. 146 КК передбачає підвищену відповідальність за незаконне позбавлення волі, якщо воно було вчинене організованою групою або спричинило тяжкі наслідки (шкоду здоров’ю, інші тяжкі наслідки).

5. Не утворює складу злочину, передбаченого ст. 146 КК, затримання і позбавлення волі на підставі закону (наприклад, затримання злочинця з метою доставлення його відповідним органом влади) або в стані крайньої необхідності (ст. 38 КК України).

6. Відповідальними за незаконне позбавлення волі є лише приватні особи. Посадові особи за незаконне позбавлення волі підлягають відповідальності за перевищення влади (ст. 365 КК України) або за незаконний арешт (ст. 371 КК України).

7. Відповідальність за незаконне позбавлення волі настає з шістнадцяти років.

Інший коментар до статті 146 Кримінального кодексу України

1. Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викрадення людини визначається положеннями, викладеними у преамбулі коментаря до цього розділу. Вона стає особливо відчутною в умовах протікання складних політичних процесів, спрямованих на утвердження і розвиток основних (головних) цінностей Української держави, які проголошені в ст.1 Конституції.

2. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом ІІІ Особливої частини цього Кодексу, є суспільні відносини, які забезпечують захист волі, честі та гідності особи у нашому суспільстві, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст.146, є фізична свобода (воля) людини та її особиста недоторканність в частині права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання.

3. Об’єктивна сторона злочину -діяння, яке полягає у незаконному позбавленні волі або викраденні людини. Це діяння може відбуватися як дія або бездіяльність, мати негативні наслідки і причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Незаконне позбавленні волі полягає у протиправному створенні зовнішніх перешкод вільного пересування потерпілого, вибору місця перебування.

Способи незаконного позбавлення волі полягають в утриманні потерпілого в будь-якому місці, де він не бажає знаходитися, або поміщенні його в місце, яке він не може вільно залишити. Цим місцем може бути будь-яке приміщення (квартира, погріб, транспортний засіб, склад, камера в місцях позбавлення волі тощо) або місцевість, в якій потерпіла особа не може одержати допомогу щодо звільнення (острів, лісовий масив та ін.).

Для позбавлення волі можуть застосовуватись до потерпілого фізичне або психічне насильство, погрози застосування такого насильства, обман. У той же час можливе незаконне позбавлення волі особи й без застосування насильства, з використанням безпорадного стану потерпілого.

Викрадення людини – це протиправне таємне чи відкрите заволодіння людиною шляхом застосування насильства або обману. Зрозуміло, що способи викрадення людини за своїм змістом охоплюються поняттями крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства і навіть вимагання (див. відповідно диспозиції статей 185, 186, 187, 190 та 189). Проте ці терміни вживати не слід, бо людина не є предметом злочинного посягання, оскільки її викрадення вмотивовується не саме викраденням, а слугує засобом задоволення інших мотивів. І хоча законодавець називає лише один, корисливий мотив викрадення людини (ч.2 ст.146) як кваліфікуючу ознаку цього злочину, для визнання особи винуватою мотив і мета викрадення повинні бути встановлені однозначно, бо інакше не можна визнати дослідженою повно і всебічно суб’єктивну сторону даного злочину, а отже і весь його склад. Мотивами викрадення людини, крім корисливого, можуть бути жага помсти, хвастливе демонстрування своєї зверхності, задоволення кар’єристських планів тощо.

У випадку, коли викрадення людини в подальшому супроводжується позбавленням її волі, обидва злочини кваліфікуються за відповідною частиною ст.146, не утворюючи ні сукупності, ні повторності.

4. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного захоплення і позбавлення потерпілого можливості вільного пересування або обрання місця свого перебування. При вирішенні питання про відповідальність необхідно враховувати, що незаконне позбавлення волі або викрадення людини належать до так званих триваючих злочинів. Тут треба звернути увагу на дві обставини. По-перше, тривалість цього злочину може коливатись від кількох хвилин до багатьох місяців і може бути визнана навіть кваліфікуючою ознакою (ч.2 ст.146), але у всіх випадках вона повинна бути достатньою для унеможливлювання потерпілому вільно пересуватися, вибирати місце перебування.

По-друге, особа, яка приєдналася до виконання дій щодо утримання потерпілого в неволі після початку злочину, повинна нести відповідальність як співвиконавець.

5. Частини 2 та 3 ст.146 передбачають відповідальність за вчинення цього злочину за наявності таких кваліфікуючих ознак: вчинення незаконного позбавлення волі або викрадення людини щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб, або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або якщо вчинення злочину супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу (ч.2); вчинення злочину організованою групою або спричинення злочином тяжких наслідків (ч.3).

6. Позбавлення волі або викрадення малолітнього як кваліфікуюча ознака має місце у тому випадку, коли потерпілому на момент злочину не виповнилося 14 років. Винна особа має усвідомлювати малолітній вік потерпілого. Ця ознака має застосовуватись при кваліфікації викрадення, коли зловмисник і не знав про точний вік потерпілого, але ставився до цього байдуже, або хоча й не передбачав, що потерпілий є малолітнім, але за даних конкретних обставин повинен був і міг це передбачати.

7. Про корисливі мотиви див. детальний коментар до п.6 ч.2 ст.115.

8. Незаконне позбавлення волі або викрадення двох чи більше осіб повинно охоплюватись умислом на позбавлення волі або викрадення двох або більше потерпілих, причому особи можуть бути викрадені як одночасно, так і з певним розривом у часі. Якщо був намір незаконно позбавити волі або викрасти двох або більше потерпілих, але фактично вчинено злочин щодо одного потерпілого, а щодо інших з незалежних від зловмисника причин задум здійснити не вдалося, такі дії слід кваліфікувати як закінчений злочин щодо одного потерпілого та замах на злочин, передбачений ч.2 ст.146. Повторне позбавлення волі одного, а потім іншого потерпілого не утворює цієї кваліфікуючої ознаки, а може розцінюватись як обтяжуюча обставина у разі призначення покарання за другий злочин (п.1 ч.1 ст.67).

9. Вчиненням злочину способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, слід визнавати незаконне позбавлення волі або викрадення людини у разі усвідомлення винним того, що спосіб вчинення злочину є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, тобто реально можуть настати тяжкі наслідки для нього безпосередньо.

10. Під заподіянням потерпілому фізичних страждань слід розуміти насильство, яке викликає сильний біль, створення нестерпних для людини умов перебування в ізоляції (надто висока або надто низька температура в приміщенні, ненадання їжі, води та ін.). Детально про насильство див. коментар до ст.187.

11. Вчинення позбавлення волі або викрадення за попередньою змовою групою осіб буде тоді, коли його вчинили дві або більше особи, які до початку злочину домовилися про спільну участь у вчиненні злочину (ч.2 ст.28). Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч.3 ст.28).

12. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини із застосуванням зброї кваліфікується за ч.2 ст.146 в разі, коли при вчиненні злочину для фізичного або психічного впливу фактично застосовувалась зброя. Слід підкреслити, що під терміном “застосування зброї” розуміється як використання бойових властивостей предметів, офіційно визнаних будь-яким видом зброї (у тому числі експертним шляхом), для фізичного і навіть шкідливого впливу, так і погроза такого впливу. Наслідки застосування зброї у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень чи смерті вимагають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 або 3 ст.146 та відповідною статтею розділу про злочини проти життя та здоров’я особи.

13. Прийнято вважати, що позбавлення волі можна розцінювати як здійснюване протягом тривалого часу, коли час фактичного обмеження потерпілого у виборі місця перебування та у вільному пересуванні перевищує три доби. Ця кваліфікуюча ознака має оціночний характер, а тому названа цифра є досить умовною, певною мінімальною межею на рівні здорового глузду. Безумовно, для визнання часу позбавлення волі тривалим не можуть не братись до уваги, крім кількісних параметрів, місце, способи утримання потерпілого та умови його перебування в ізоляції.

14. Частина 3 ст.146 передбачає особливо кваліфіковані види цього злочину, які полягають у незаконному позбавленні волі або викраденні людини, які спричинили тяжкі наслідки або скоєні організованою групою.

Тяжкими наслідками повинні бути визнані смерть потерпілого, його самогубство, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, психічне захворювання, переривання вагітності, заподіяння майнової шкоди у великих та особливо великих розмірах. До тяжких наслідків небезпідставно відносять заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості кільком особам та смерть близької потерпілому особи, якщо вона сталася внаслідок стресу, викликаного повідомленням про викрадення або раптовим зникненням потерпілого.

Ставлення зловмисника до наслідків може бути як необережним, так і умисним. При цьому слід пам’ятати, що вчинення умисного вбивства викраденого або утримуваного в неволі або умисне заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, або доведення до самогубства неповнолітнього (до 18 років) повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.146 та відповідно ч.1 чи 2 ст.115, ч.2 ст.121, ч.3 ст.120.

15. Про вчинення злочину організованою групою див. ч.3 ст.28 та коментар до неї.

16. Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.

У разі вчинення злочину службовою особою з використанням влади або своїх службових повноважень її дії підлягають кваліфікації за відповідними частинами ст.365 або ст.371, 375, 424 без додаткової кваліфікації за ст.146.

17. Суб’єктивна сторона злочину – це вина у формі прямого умислу. Обов’язковим моментом умислу є усвідомлення зловмисником незаконності діяння.