Нова редакція ст. 145 ККУ з Коментарями.

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, –

карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Коментар до ст. 145 КК України

1. Лікарською таємницею є відомості про захворювання певних осіб на венеричну хворобу, ВІЛ-інфекцію, іншу тяжку невиліковну хворобу тощо.

Зокрема Законом України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» відомості про наявність у особи ВІЛ-інфекції визнаються лікарською таємницею.

2. Розголошення лікарської таємниці може бути вчинено будь-яким способом — усно, письмово, по телефону тощо, який (спосіб) юридичного значення не має.

3. Розголошення лікарської таємниці містить склад злочину, якщо таке розголошення спричинило тяжкі наслідки – розірвання шлюбу, шкоду здоров’ю потерпілого тощо.

4. Діяння утворює склад злочину при умисному розголошенні лікарської таємниці.

5. Відповідальними за розголошення лікарської таємниці є лише медичні працівники, яким такі відомості стали відомими у зв’язку з виконанням винною особою своїх професійних обов’язків.

Інший коментар до статті 145 Кримінального кодексу України

1. Безпосереднім об’єктом злочину є життя і здоров’я особи, додатковим виступає порядок збереження конфіденційної лікарської інформації.

2. Згідно зі ст.286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, про факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до ст.40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. № 2801-ІІІ медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

3. Лікарську таємницю становлять:

1) відомості щодо наявності у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров’я особи, її приватне життя (ст.6 Закону України “Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ). Право на одержання і використання конфіденційних відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги має сама особа чи її законний представник. За усвідомленою згодою особи або її законного представника відомості про стан психічного здоров’я цієї особи та надання їй психіатричної допомоги можуть передаватися іншим особам лише в інтересах особи, яка страждає на психічний розлад, для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових досліджень.

Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника з метою:

а) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;

б) провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду.

У листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на психічний розлад, діагноз психічного розладу вписується за згодою цієї особи, а у разі її незгоди – лише причина непрацездатності (захворювання, травма або інша причина). Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров’я особи та про надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених Законом України “Про психіатричну допомогу” та іншими законами. Документи, що містять відомості про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденційність цих відомостей. Вилучення оригіналів цих документів та їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом;

2) результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, – вони повідомляються лише цим особам;

3) відомості про зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв’язку з виконанням професійних обов’язків службовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров’я (див. ст.26 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ). Надання таких відомостей дозволяється у випадках, передбачених законами України;

4) відомості про результати медичного огляду, про наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд (див. ст.8 Закону України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення” від 12 грудня 1991 р. в редакції від 3 березня 1998 р.). Але в ст.132 КК передбачена підвищена відповідальність за розголошення такого виду лікарської таємниці.

4. Об’єктивна сторона злочину полягає:

– у діянні у вигляді умисного розголошення лікарської таємниці;

– у спричиненні тяжких наслідків;

– у причиновому зв’язку між діянням і наслідками, що настали.

Розголошення лікарської таємниці полягає у незаконному повідомленні хоча б одній сторонній особі відомостей, що становлять згідно з чинним законодавством лікарську таємницю, особою, якій ці відомості стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків і які вона не має права розголошувати. Розголошення таких відомостей, якщо це передбачено законом, не є злочином.

Розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, може бути вчинено усно або письмово, через засоби масової інформації, в наукових статтях, доповідях на конференціях тощо; може мати місце умисне створення умов для ознайомлення сторонніх осіб із відомостями, що містять таку таємницю. Для кваліфікації діяння як незаконного розголошення лікарської таємниці не має значення спосіб, у який вона була розголошена.

Тяжкими наслідками розголошення лікарської таємниці можуть бути погіршення стану здоров’я особи, щодо якої розголошено відомості, її психічна хвороба, самогубство, звільнення особи з роботи тощо. Питання про визнання тих чи інших наслідків тяжкими має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причиновий зв’язок між розголошенням лікарської таємниці і тяжкими наслідками.

5. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

6. Суб’єкт злочину – спеціальний. Ним є особи, яким відомості, що становлять лікарську таємницю, стали відомі у зв’язку з виконанням ними професійних обов’язків або службових. До таких осіб відносяться лікарі та інші медичні і фармацевтичні працівники, службові особи закладів і органів охорони здоров’я, особи, яким такі відомості стали відомі у зв’язку з навчанням, працівники міліції, кримінально-виконавчих установ, слідчі, особи, що проводять дізнання, прокурори, судді, працівники дошкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційних центрів та ін.

7. Суб’єктивна сторона злочину щодо дій характеризується умисною формою вини – умисел може бути як прямий, так і непрямий, а щодо наслідків – необережністю.