Нова редакція ст. 100 ККУ з Коментарями.
1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п’яти до десяти відсотків.
Коментар до ст. 100 КК України
1. Громадські роботи призначаються неповнолітньому на строк від тридцяти до ста двадцяти годин, які виконуються не більше двох годин на день.
2. Виправні роботи за місцем роботи призначаються неповнолітньому у обмеженому виді:
а) на строк від двох місяців до одного року;
б) з відрахуванням із заробітку неповнолітнього в доход держави від п’яти до десяти відсотків заробітку.
Інший коментар до статті 100 Кримінального кодексу України
1. Нормативні накази цієї статті повторюють зміст ст. 56, яка дає визначення поняття громадських робіт як виду кримінального покарання і регулює порядок його призначення особам, що вчинили злочини.
На думку законодавця, громадські роботи забезпечують більш помірний режим покарання порівняно з іншими видами покарань, що так чи інакше обмежують волю злочинців.
2. Сутність громадських робіт полягає в безоплатній праці на користь суспільства (громади), від обсягів, тривалості, характеру та умов виконання якої засуджений не вправі ухилитись.
Якщо ухилення все ж матиме місце і буде підтверджено відповідними доказами, суд може застосувати до такої особи санкції ст. 389, замінивши громадські роботи іншим, більш суворим видом кримінального покарання в порядку і на умовах, встановлених кримінально-процесуальним законодавством.
3. Покарання у вигляді громадських робіт може призначатись підліткам, які досягли 16-річного віку, тривалістю не більше двох годин на день.
Загальний розмір цього покарання встановлено (ч. 1 ст. 100) в межах від ЗО до 120 годин, що вдвічі менше, ніж для дорослих злочинців.
4. Конкретна форма громадських робіт, місце їх відбування повинні визначатись органами місцевого самоврядування. Щодо порядку виконання даного виду покарання і правил поводження із засудженими, їх мають регулювати норми кримінально-виконавчого законодавства.
5. Виправні роботи можуть призначатись неповнолітнім, що мають постійну роботу, яка відповідає вимогам глави XIII “Праця молоді” КЗпП України, і мають відбуватися за місцем цієї роботи.
Заборонено призначати даний вид кримінального покарання неповнолітнім у віці від 14 до 16 років.
6. Ч. 2 ст. 100 встановлює обмеження стосовно максимального терміну виправних робіт, який не може перевищувати для неповнолітніх одного року. Мінімальний строк виправних робіт для неповнолітніх складає два місяці, що втричі менше, ніж для дорослих злочинців.
Межі утримань із заробітної плати неповнолітніх, засуджених до покарання даного виду, становлять від 5 до 10%. Це наполовину менше порівняно з межами для дорослих злочинців, (ч. 1 ст. 57).
7. При визначенні розміру відрахувань із заробітку засудженого суд враховує його соціальний стан та усі обставини справи (мотиви вчиненого злочину; необхідність відшкодування збитків, завданих злочином; наявність на утриманні молодших братів, сестер, батьків похилого віку, інших близьких родичів тощо).
8. Істотний вплив на засуджених до виправних робіт справляють відповідні режимні вимоги, які поєднуються часто з навчанням, а також із заходами виховного примусу.
Порядок і особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством.
9. У випадках злісного ухилення неповнолітнього від відбування виправних робіт суд, з урахуванням санкції ст. 389, вправі замінити даний вид покарання більш суворим: виправними роботами на строк до одного року або арештом на строк до в місяців в порядку передбаченому кримінально-процесуальним законом. По суті це покарання за новий злочин, а тому фактично відбутий строк при цьому не враховується.